Колишні айтішники стали фермерами і заробляють на спаржі

«Ах, якби ви бачили, яку капусту я виростив, то  не приставали б зі своїми пропозиціями», – відповів римський імператор Діоклетіан, коли його прохали повернутися до влади. Звичайно, історія нижче, не претендує на імператорські масштаби. Але все ж: сімейна пара, яка має стабільну роботу, і раптом все залишає, для того щоб перебратися зі столиці в маленьке село Судник Столбцовського району, щоб першими в Білорусі вирощувати спаржу, – викликає як мінімум здивування. Хто вони – першовідкривачі, дауншифтери? Щасливі люди – ось що головне, – пише Agri-gator

«У Мінську в нас було прекрасне безтурботне життя … А тут шість гектарів спаржі. І все тільки руками, тільки ручна прополка! Це я називаю «ясла», тут у мене «дитячий сад» – маленьке поле молодої спаржі, а ось мої чудові «веселі ряди», – сміється 38-річна Тамара Путирська, показуючи свої володіння.
Великий, соковитий зелений паросток спаржі на білоруській землі виглядає чимось сюрреалістичним. Маленьким дивом. Зрештою, це ж не Іспанія і не південні землі Німеччини.
 «Ця історія почалася десять років тому. Ми з дружиною були абсолютними городянами. Два таких дилетанта, у яких навіть квіти вдома не росли. А я давно хотів дачу на річці або озері. І ось ми взяли кредит в банку і купили будинок в селі Судник. Деякий час він просто стояв. Я приїздив порибалити або що-небудь в цьому дусі. Пам’ятаю, ще говорив сусідам: «Щоб я взяв лопату в руки? Та ніколи! » – згадує 45-річний Андрій Путирський.
«Коли в 2014-му почалася війна на Донбасі, я дивився новини про те, як гинуть люди, діти, і подумав – може взяти до себе українських біженців, дача порожня стоїть. Розмістив оголошення в одній групі – були сотні відгуків. В результаті приїхала до нас молода сім’я з дитиною, а потім і їх батьки. Глава сімейства був міцним фермером в своєму рідному українському селі, в Макіївці. Він і запропонував: «А чого нам штани просиджувати? Давайте купимо саджанців, насіння, поставимо господарство!» – розповідає чоловік.

 «Щоб я взяв лопату в руки? Та ніколи!»

Так, самі того від себе не чекаючи, подружжя стали орендарями 26 гектарів землі. І назву своєму фермерському господарству вибрали поетичне – «Ля Ньомана». Далі події розвивалися не так поетично.
«Влітку 2015  обстановка в Україні заспокоїлася, і наші гості відразу повернулися додому. Поїхали усі. Ось це був несподіваний поворот! На дворі червень, ми вже накупили саджанців і насіння, троянд і винограду, вклали гроші в оренду землі, встигли щось посадити під керівництвом наших українських хлопців … І що робити? Ми абсолютні городяни, які не розуміють в цьому ні-чо-го!” – чесно каже Андрій.

Читайте також: Бізнес на ківі: перспективна ідея чи екзотична вигадка

Далі почалася низка агропотрясінь та страждань, неминуча для новачків. “Купили п’ятсот кущиків полуниці – все з’їв довгоносик, посадили малину – засохла, взялися за картоплю – не виходить, буряк – не виходить, виноград – смачний, але в судніковському кліматі замерзає, чорна смородина – зросла добре, але збирати її – собі в збиток … І тут виникла спаржа. Треба сказати, в Білорусі раніше ніхто не брався її вирощувати – занадто складно і довго”.

 «Купили п’ятсот кущиків полуниці – все з’їв довгоносик, посадили малину – засохла, взялися за картоплю – не виходить, буряк – не виходить, виноград – смачний, але в судніковському кліматі замерзає, чорна смородина – зросла добре, але збирати її – собі в збиток …”

“Знаєте, це не ми вибрали спаржу, а вона нас, – сміється Тамара. – Вперше я подумала про неї, коли була у сестри в Баварії. У німців це взагалі важлива частина культури. У Мюнхені проводять величезні фестивалі спаржі, тисячі людей на ретроавтомобілях … Але нам-то куди? Начебто я цю ідею відсунула. Але спаржа почала буквально «переслідувати» мене. Включу телевізор – кулінарна програма про спаржу під лавандовим соусом. Прийду в ресторан – спаржа в салаті. І так далі … В кінці кінців я прийшла до чоловіка і кажу: «Андрію, давай вирощувати». Порахували, що купувати кореневища – це занадто дорого. Так я стала божевільним новатором, який вирощує спаржу тільки з насіння, хоча вся Європа закуповує кореневища.

“Я стала божевільним новатором, який вирощує спаржу тільки з насіння, хоча вся Європа закуповує кореневища”

Добре, з’явилися у мене перші паростки. А як переносити в землю? Я ж спочатку нічого не знала. Перші два роки, коли на поле сиділи маленькі сумні паростки, я думала: «А воно взагалі нам треба?» І ми пололи руками, пололи, пололи …” – згадує жінка.
“Три роки Тамара мало “не дихала” над спаржею. Багато хто казав: «У тебе нічого не вийде». Або: «Спаржа в Білорусі – це несмачно». Чому люди так думають? Та тому що вся спаржа, яку можна купити в Білорусі, приходить до нас з-за кордону, термін придатності у неї 30 днів. Вона хімікатами оброблена. Адже насправді у спаржі термін придатності максимум 10 днів, – пояснює Андрій.

Багато хто казав: «У тебе нічого не вийде, спаржа в Білорусі – це несмачно».

Перший скромний урожай Путирські з’їли самі, з друзями. І тільки на четвертий рік їх праця стала приносити результати. У 2019  році фермери пройшли випробування, отримали документи і офіційно стали продавати спаржу, а ще – цибулю, часник і гарбуз.
“Нас ніхто не розуміє. Ми тут інопланетяни, – чесно зізнається Андрій. – «Фермери» – це, звичайно, горда назва. Але друзі, які залишилися в Мінську, дивуються: як же так, у тебе було все. Ну а як римський імператор пішов в городництво – вирощувати капусту? Ось у нас сусіди, раніше володіли цілою стоматологічною клінікою, все продали -і побудували тут ранчо. Наше село Судник реально відроджується, і від цього добре на душі. Окрім того, фермерство ще більше зблизило мене з дружиною” – додає Андрій Путирський.

Agri-gator за інформацією  People.onliner