Рятуйся, і навколо тебе тисячі врятуються. Ферма на Чернігівщині зберегла корів зникомих українських порід
«Велесова ферма» — одне з небагатьох сімейних господарств на Сіверщині та в Україні, яке працює над збереженням зникомих українських порід корів. Таких приватних господарств, на жаль, замало, адже сьогодні здебільшого тваринницькими фермами займаються великі виробничі підприємства.
Мешканці «Велесової ферми» отримують максимальний догляд, живуть у комфортних умовах, споживають смачний і якісний корм, випасаються на чернігівських пасовищах і, мабуть, тому дають найсмачніше в Україні молоко.
Засновник та власник «Велесової ферми», лікар-ветеринар, науковець, експерт із ефективного управління тваринництвом Михайло Травецький розповів AgroPortal.ua, як живе сьогодні ферма, над якими проєктами працюють, який скарб серед корів має Україна, та чому його варто зберегти.
Ви не з чуток знаєте про вплив російської агресії. Частина Сіверщини зазнала окупації. Як переживали той період? Як працюєте сьогодні?
Михайло Травецький: Ми не потрапили до окупації, але були в оточенні, тому що в сусідніх селах перебували загарбники, і моя ферма опинилася в епіцентрі цієї ситуації. У сусідніх селах я брав зерно, сіно у фермерів, а коли можливості вже не було, постало завдання не просто вижити мені та моїй сім’ї, але й врятувати всю худобу.
Раніше я молоко продавав на замовлення: мені телефонували, замовляли і забирали. А в той період зв’язку не було, комунікацій ніяких, і люди масово виїжджали з сіл, я на хуторі сам з коровами залишився. Так, вирішив розвозити молоко по блокпостах, по бомбосховищах, роздавав людям. Я справлявся, як міг, шукав бензин, щоб можна було пересуватися між селами, і зрозумів, що мені потрібно пройти це випробування. Я не думав про те, що може статися, я думав про те, що потрібно вижити не тільки самому, а й зберегти корівок. Коли я дивився в очі своїй худобі, я просто не міг собі дозволити її зрадити. Тому що у мене 90% худоби з м’ясокомбінатів — корови, які фактично вибраковувалися. Я приїжджав, вибирав їх, віз до себе на ферму та казав: ви будете жити, скільки проживете.
Зараз я працюю над тим, що мої корови роздоюються, дають смачне українське молоко і народжують телят від українських бичків. На початку діяльності у мене було три сірі українські телиці та один бичок, сьогодні вже 18 голів сірих українських. Білоголових корів було дві, стало 5. І нині я маю червону степову, українську червонорябу, лебединську, українську білоголову та українську сіру породи.
У мене налагоджені контакти з осередками, де ще залишилися сіра, білоголова, червона степова породи. Підписаний договір з Інститутом розведення і генетики тварин імені М. В. Зубця про науковий супровід щодо селекції та генетики.
Кадровий потенціал ферми. Чи вистачає рук? Як справляєтесь із проблемами?
Михайло Травецький: Мені допомагають люди на фермі, у нас налагоджена робота. Звичайно, людей мало, багато виїхали, багато служать у лавах ЗСУ. Але ми справляємося, доглядаємо худобу, годуємо, отримуємо молоко.
Колись AgroPortal.ua спілкувався з вами, і ви мали таке бачення і переконання — «Через корову відродити країну». Чи актуальна нині ця теза?
Михайло Травецький: Так, актуальна. Це стало місією мого життя. Я раніше багато займався консалтингом, наразі відбулася певна трансформація на фермі, в мені, я повністю переключився на приватний сектор. Спочатку я думав або увійти до відповідних асоціацій, приєднатися до компаній, або створити свою громадську організацію, але з часом зрозумів, що у мене є бачення, як потрібно працювати, і вирішив піти іншим шляхом… Шляхом, який мені підказувало моє серце. Я реанімував свій YouTube-канал «Михайло Травецький» і через соціальні мережі почав працювати як ветеринарний лікар, зайнявся консалтингом, почав лікувати худобу в приватному секторі.
Своїм власним досвідом через YouTube-канал я почав показувати людям, як сьогодні можна бути успішним у приватному секторі, на своєму подвір’ї, на своїй маленькій фермі. І завдяки цьому власники корів почали змінювати свої підходи до тварин, почали по-іншому доглядати, лікувати, почали звертати увагу на якість молока. Десятки, сотні людей почали повертатися з міст, купили хати, завели худобу і успішно займаються скотарством. Мені щодня телефонує велика кількість людей за порадою, я надаю безкоштовні консультації щодо того, як годувати, як лікувати, де купувати худобу, в якому напрямку рухатися щодо утримання. Я живу в такому коловороті, що іноді ввечері згадую, що я ще не снідав, але це не головне, головне — відчуття того, що я потрібен людям.
Ті підприємства, які свого часу позбулися тваринництва, кусають лікті, адже не змогли утримати худобу, а могли б нині бути «на коні».
Коли я працював у «Астарті», то почув золоті слова: «Рятуйся, і навколо тебе тисячі врятуються». Тобто на початку своєї діяльності я намагався рятувати всіх, а потім почав рятуватися сам і показувати, як я це роблю, на своєму каналі. І повірте, навколо мене почали рятуватися тисячі людей.
Що можете сказати з ветеринарної практики? Які хвороби корів прогресують найбільше? З чим це пов’язано?
Михайло Травецький: Промислові корови і корови домашні, які утримуються в приватному секторі, — це про різне. Підходи до їхнього утримання різні, годівля різна, лікування різне. У приватному секторі з коровою працює власник, він приймає рішення, що робити, як робити. А на промислових фермах худобою займається найманий працівник, якому зазвичай байдуже, його завдання — отримати заробітну плату. Сьогодні, на жаль, вся структура молочно-товарних ферм нашої країни та промисловість так працює.
Але якщо говорити про хвороби, то тут класика — проблеми здоровʼя всюди однакові.
- Перша і найбільша проблема — це хвороби молочної залози, мастити. Проблема, що впливає на якість молока і на заробіток власника худоби.
- Друга проблема — це відтворення: корови не паруються як через гінекологічні захворювання, так і за відсутності фахівців, які б допомагали в цьому.
- І третя проблема — це порушення обміну речовин у тварин. На превеликий жаль, генетика дуже погано працює в приватному секторі, і це відображається на здоров’ї тварин.
Що вам вдалося перейняти з іноземного досвіду в питанні фермерства?
Михайло Травецький: Все, що я роблю, це досвід Британії та всього світу, який я ввібрав у себе. Вся моя діяльність спрямована на полегшення роботи на фермі, аби зменшити фізичні навантаження, щоб усі процеси були максимально простими. Тільки у нас є одна проблема — це те, що держава і банки обмежують тваринників у фінансуванні, дотаціях. Але я не користуюся тими «благами», а живу тільки за власні кошти.
Чи звертаються до вас початківці, чи є тенденція до створення нових сімейних ферм?
Михайло Травецький: Сімейні ферми як окрема ланка підприємств майже не працюють в Україні. Сьогодні компанії займаються тваринництвом, це бізнес. А сімейних ферм в Україні майже немає: вони спочатку відкрились, а тепер закриваються одна за одною. На мою думку, держава створила такі умови, щоб вони закрилися. У нашому регіоні (Прилуцький район) лишилася одна моя сімейна ферма.
Яка ваша думка: майбутнє тваринництва в Україні — за промисловим утриманням, чи це невеликі сімейні господарства?
Михайло Травецький: Все залежить від того, наскільки буде прихильною наша держава. На сьогоднішній день курс направлений у промислове русло. Тому поки що в Україні майбутнього у сімейного тваринництва немає. Нічого не зроблено для того, щоб створювалися кооперативи, щоб формувалася єдина думка, ініціатива, асоціації. Наразі дуже впливає війна.
Фінансова ситуація. Чи берете участь у програмах підтримки агробізнесу, можливо, гранти?
Михайло Травецький: Незрозуміла мені ситуація, коли фермер зареєстрований як гравець на молочному ринку, в нього ідентифікована худоба, але чомусь держава не може нарахувати кошти автоматично без реєстрацій у ДАР, наприклад, чи якихось інших програмах. Лише одиниці отримують гранти. Ті, хто дійсно невтомно працює, не можуть отримати фінансову допомогу, оскільки неправильно оформили бізнес-проєкт, або в господарстві сумнівний грошовий потік тощо.
На своєму YouTube-каналі ви розповідаєте про міфи у тваринництві щодо годівлі, ветеринарії. Як реагують на це тваринники? Чи дослухаються? Чи малі фермери відкриті до нових парадигм у тваринництві?
Михайло Травецький: Мою інформацію фермери не те що беруть до уваги, вони її освоюють на практиці. Я не просто розповідаю про хвороби та їх лікування, а і випробовую все на своїх коровах, показую практичний досвід і порівнюю його з великотоварним виробництвом. Це зовсім різні підходи до годівлі, до ветеринарії. Я, наприклад, на своїй фермі худобу не вакциную, а лікую тільки тоді, коли є якась проблема, а годівля у мене повністю трансформована. Я не годую корів кислими кормами, тими, які можуть викликати проблеми зі здоров’ям.
Окремо ви займаєтесь пошуком та відродженням української сірої породи корів. Які у вас цілі в цьому напрямі, як ви популяризуєте породу, як плануєте збільшити поголів’я?
Михайло Травецький: Це порода, яка з нами, українцями, знаходиться поряд усе життя. ДНК сірої породи — поряд із ДНК українців. Якщо 100 років тому її в Україні налічувалося більше 2 млн голів, то сьогодні залишилося всього 500 голів. На основі неї створені всі світові породи корів. Тому що це основна порода, вона родоначальниця. І сьогодні моя місія — врятувати українську сіру породу. Я знайшов усі осередки, де вона ще є в Україні. Однією з особливостей породи є те, що вона досить сильна за здоров’ям. За захворювань молочної залози, інфекційних хвороб худоба виживає в природі без допомоги людини. Також великий плюс даної породи в тому, що корови легко теляться і приводять здоровий молодняк, дрібноплідний. Сьогодні весь світ працює над такою генетикою, а у українських сірих корів це генетично закладено.
Які ще проєкти ви реалізуєте? На що вони спрямовані?
Михайло Травецький: Проєкт номер один — це реконструкція. Я планував п’ять років тому почати розширення своєї ферми. Минуло три роки, і я вже будую, оскільки тих обсягів, площ, потужностей або приміщень, в яких знаходиться худоба, не вистачає. На фермі живуть і працюють бики-плідники, дуже швидко зростає поголівʼя, ферма збільшується. Тому намагаюся форсувати можливості, не продаю молодняк, а тільки бичків. Усі телиці ремонтантні стоять на фермі та беруть участь у відтворенні, вони як селекційні зразки. Вже привела телятко перша дочка Велеса і дає молоко.
Середній показник жирності молока на фермі — 5,5%, найвищий — 8,44%. Українська сіра, білоголова породи дають у середньому молоко з жирністю 5,6-6,6%. Тому воно дуже смачне, відповідно, дуже смачні вершки — це основний елемент продажу. Також масло, яке нереально смачне. А ще сири — моцарела, бринза. Це те, що на сьогоднішній день досить добре продається. Ну і, звичайно, свіже молоко.
Крім того, я досить широко використовую свій бренд «Велесова ферма». Хочу створити торгову марку. У майбутньому планую зайнятися інтернет-продажами молочної продукції. Хочу увійти в сегмент твердих сирів. Я бачу перспективу в двох видах сирів — моцарела і пармезан. Тож наступним етапом розвитку проєктів буде сироварня, адже наразі я все роблю в звичайних каструлях, по-домашньому.
Що для вас у власній справі є найважливішим?
Михайло Травецький: Не боятися жити своїм життям. У мене відбулося перезавантаження, зміна цінностей. Працюючи на своїй фермі, спілкуючись із тваринами, доглядаючи їх, ходячи босим по землі, я трансформував своє мислення, ставши схожим на язичника. І сьогодні вся наша міфологія ожила на моїй «Велесовій фермі» в кличках худоби сірої української породи разом з Велесом, Перуном, Ярилом, Мокошою, Мавкою та Веснянкою. На фермі сьогодні проживає фактично все наше минуле.
Чи цікавляться ваші діти життям ферми? І, на вашу думку, чи захочуть колись вони продовжити цю справу?
Михайло Травецький: Я зовсім не наполягаю на тому, щоб мої діти працювали на фермі. Тому що ферма — це також моя дитина, яку створив я, і це моя забаганка, я створив її для себе, для того, щоб самому працювати. А діти, якщо хочуть, то прийдуть, допоможуть. Якщо ж вони цього не хочуть, я їх не змушуватиму. Вони все вміють робити по фермі — доїти корів, годувати теляток, допомагають мені підтримувати порядок. Та вони це роблять, поки їм хочеться. Мої діти самі знайдуть свій шлях. Захочуть — будуть працювати зі мною, а ні, то чимось іншим займатимуться. Може, й якусь власну справу почнуть. Я цю ферму створив не для бізнесу, а для себе, для душі. «Велесова ферма» — це частинка мого життя.
Які плани на майбутнє?
Михайло Травецький: Не здаватися і працювати. Незважаючи на все, що відбувається в нашій країні. Нехай більше людей займаються своєю улюбленою справою і живуть своїм життям. Я планую займатися науковою діяльністю, хочу захистити докторську дисертацію, хочу створити нову породу корів, досягти світового визнання наших українських порід. На фермі вже ростуть гібридні телички, які цього року розтеляться, і я буду бачити їхній молочний потенціал і розумітиму, в якому напрямі далі вести свою роботу. У мене дуже багато однодумців, які готові стати поряд і розвивати скотарство, дуже багато людей готові включитися в розведення сірої, білоголової порід. Моя місія — врятувати нашу українську худобу. А найголовніше — я хочу зробити так, щоб мої діти хотіли повернутися в Україну, жити і працювати в ній.
Дякую за розмову!
Вікторія Полевик, AgroPortal.ua