Геохімічний стан ґрунтів у зоні бойових дій: імовірні ризики для агросектору та шляхи вирішення — AgroPortal.ua
Відповідно до ДСТУ 7243:2011, усі частини земельних ділянок, де визначається, принаймні, помірно-небезпечний і небезпечний ступені техногенного забруднення, підлягають консервуванню на строк, що обумовлений класом персистентності речовини. Такі важкі метали як кадмій, свинець і нікель належать до І класу надзвичайно небезпечних речовин, а мідь і марганець — до ІІ класу високонебезпечних речовин за ступенем можливої дії на організм людини. Відповідно, у першому випадку рекомендований строк консервування становить 7-10 років, у другому — 5-7 років. Утім, згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 19 січня 2022 р. №35 консервація земель шляхом припинення чи обмеження їх господарського використання здійснюється тільки за умови перевищення гранично допустимих концентрацій (ГДК) вмісту хімічних елементів, які визначено Постановою Кабінету Міністрів України від 15 грудня 2021 року №1325.
У разі виявлення вмісту важких металів у ґрунтах меншої кількості токсикантів консервація земельних ділянок не вважається необхідною. Зважаючи на пріоритетність забезпечення продовольчої безпеки держави і майже суцільне пошкодження земель сільськогосподарського призначення в зонах бойових дій боєприпасами різного калібру, видається доцільнішим залишати такі землі в господарському використанні за умови проведення комплексу профілактичних заходів із попередження забруднення вирощуваної продукції. У такому аспекті доречним є впровадження дієвих, недорогих і добре апробованих заходів очищення, які можна застосовувати безпосередньо в польових умовах, без вилучення ґрунтової маси для лабораторної санації або поховання.
Методи ремедіації ґрунтів, забруднених важкими металами, розроблялись й впроваджувались вченими протягом багатьох років, і нині є добре відомими в Україні. Основні заходи направлені на зменшення рухомості й біодоступності токсичних елементів із метою запобігання їх транслокації в рослини й міграції у водні джерела (ґрунтові води, річки, ставки), що особливо актуально на кислих, малогумусованих ґрунтах легкого гранулометричного складу із низьким співвідношенням гумінових і фульвокислот.
Найбільш доступними у виробничих умовах, дієвими й екологічно безпечними методами іммобілізації важких металів є внесення меліорантів, які забезпечують нейтральну або лужну реакцію ґрунтового розчину, і створення стійких органо-мінеральних комплексів за рахунок застосування кальцієвмісних, гумінових препаратів, мінеральних й органічних добрив, методів фіторемедіації.
Зменшенню переміщення важких металів разом із ґрунтовими масами вниз за схилом та зниженню їх міграції у поверхневі джерела водопостачання населення сприятиме й відновлення зруйнованих ділянок мережі протиерозійних споруд.
Мікронутрієнтну якість сільськогосподарських культур можна регулювати також підживленнями мікроелементами-антагоністами, що знижують накопичення важких металів у товарній частині сільськогосподарських культур. Окрім того, існує, так звана, «стійкість» окремих видів рослин до накопичення важких металів, що також можна враховувати під час планування сівозмін. Не є таємницею, що соняшник активно «витягує» з ґрунту й накопичує в насінні кадмій, тоді як у зернових культурах, зокрема зерні пшениці, його концентрація за аналогічного вмісту у ґрунтах є відчутно нижчою.
Добре відомо, що важкі метали здатні зберігатись у ґрунтах протягом тривалого часу, тому наслідки загарбницької війни проти України можуть ще довго проявлятися підвищеними екологічними ризиками для здоров’я населення й якості продукції. Проте своєчасна ґрунтова діагностика, застосування заходів ремедіації ґрунтів і корекції мікроелементного складу рослин, підбір стійких до забруднення культур дозволять прискорити повернення в аграрне виробництво значної частини земель із підвищеним геохімічним фоном.
Катерина Смірнова, кандидат с.-г. наук, завідувач відділу охорони грунтів ННЦ «Інститут ґрунтознавства та агрохімії імені О.Н. Соколовського»