Не втратити ні краплі. Як молочна ферма вийшла на довоєнний рівень та в що інвестувала 50 млн грн
Збільшити дійне стадо з 700 до 900 голів, налаштувати роботу роботизованої ферми під час відключення електроенергії, завантажити насіннєвий завод, вивести пекарню на прибуток.
Це все про ПСП «Україна» (входить до ГК «Ерідон»), що у селі Почуйки на Житомирщині. Ще 10 років тому в село складно було дістатися розбитою дорогою. Нині тут вирує життя, а місцеве підприємство — бюджетоутворююче для громади.
Як війна вплинула на роботу компанії, як вдалося не просто втримати виробництво, а й інвестувати, як диверсифікувати рослинництво, та чи думають аграрії не лише про сьогодення, а й про розвиток після Перемоги?
Про це та інше поговорили з директором ПСП «Україна» Дмитром Глущенком.
Який найбільший виклик був для ферми від початку повномасштабного вторгнення рф на територію України?
Дмитро Глущенко: Саме 24 лютого і постало найбільш гостро питання збуту молока. Проте одразу забіжу наперед і скажу, що ми жодного кілограму товарного молока не змарнували. А це — 27 т/добу. З цим викликом ми справилися якнайкраще. Проблема виникла тому, що ми мали єдиного контрагента — експортно орієнтований завод з виробництва сухого молока. Так, війна — це форс-мажорні обставини, але поставити одразу перед фактом — «ми зупиняємося, приємно з вами було мати справу» — не дуже правильно, вважаю. Нам на руку зіграло те, що ферма роботизована, питань до якості молока немає, тому на молоко є попит. Ми досить швидко змінили контрагента.
Колишній повернувся?
Дмитро Глущенко: Так, але на невеликий обсяг.
Для населення ви продаєте молоко з ферми?
Дмитро Глущенко: У перші місяці війни відкрили можливість продажу молока для населення. Поки тримали соціальну ціну 10 грн/л, бажаючих вистачало. Проте частина з них, на жаль, займалися перепродажем на стихійних ринках за 20 грн/л. Нам довелося зупинити цю практику.
Якщо говорити про продаж молока прямо з ферми, то варто зазначити досвід нідерландської компанії, яка є найпрогресивнішою у світі тваринництва. Вона запровадила пілотний проєкт Lely Orbiter, основна мета якого — встановлювати лінію, такий собі молокопереробний мінізавод на фермі, де виготовлятиметься пастеризоване бутильоване молоко. Розмір — із морський контейнер. Концепт цікавий, але поки навіть у Європі він впроваджується лише у Нідерландах.
Lely як компанія сама домовляється з торговельними мережами і підписує довгостроковий контракт, лише за таких умов воно працює. Адже фермер — не професійний молокопереробний завод, якщо збут буде стихійний, то економічної доцільності в цьому не буде.
Як концепт це цікаво. В теорії людина може тримати свою корову на фермі й забирати своє молоко. Але це питання навіть не завтрашнього дня в Україні, проте ми на це дивимося, слідкуємо за світовими тенденціями.
Чи були інвестиції з початку війни?
Дмитро Глущенко: За час війни у нас поголів’я зросло з 700 до 900 голів. Минулого року відкрилася друга черга ферми, додалося 11 роботів. І ми частково заповнювали покупними нетелями. У грудні прийшла з Данії остання партія.
Як у вас із забезпеченням кормами?
Дмитро Глущенко: Фуражними кормами ми забезпечуємо себе самі, кормовиробництво залежно від сезону займає 12-15% площі. Це — силос, сінаж, сіно, солома. Кукурудза, пшениця як інгредієнти комбікормів — також власні. З покупних — продукти переробки соняшнику і сої. Якщо говорити про соєву макуху і соєвий шрот, звісно, ми відчули тенденцію ринку, зниження ціни на 20-25%. Соєвий шрот у лютому коштував більше 16 тис. грн/т, протягом останніх місяців купували і по 12-13 тис. грн/т. Але проблема була у березні, коли ніхто не розумів, що буде завтра, і всі ціни були спекулятивними.
Якщо говорити про сівозміну, які культури у вас? Чи є культура, яка домінує?
Дмитро Глущенко: Ми маємо диверсифіковане товарне виробництво з повноцінною сівозміною: кукурудза на зерно, кукурудза на силос, ділянки гібридизації під кукурудзою, пшениця насіннєва, озимий ячмінь насіннєвий, соняшник, ріпак озимий, кормові трави. Нішеві культури плануємо на наступний рік.
Які саме?
Дмитро Глущенко: Нут.
Чим продиктоване рішення?
Дмитро Глущенко: У випадку нашого господарства, незважаючи, що землі у нас на Житомирщині, цього року — це вже зона ризикованого землеробства. Станом на лютий ми мали в метровому шарі ґрунту від 50 до 120 мм вологи. 120 мм при цьому було на землях під поливом. Водночас з 1 січня по 15 липня поточного року ми мали 120 мм опадів. У таких умовах класичні культури складно вирощувати.
Якщо порівняти по підприємствах, які входять до групи компаній, то на Кіровоградщині запас ґрунтової вологи склав до 200 мм у метровому шарі ґрунту. Це нормальна цифра, з якою можна заходити у сезон. Тому бажання пробувати нут, зокрема, продиктоване посухостійкістю цієї культури. Протягом усієї вегетації не має значення, яка температура повітря, — його листя завжди вологе. Щонайменше, це незвично.
Зважаючи на такі погодні умови, ви кардинально змінюєте технологію?
Дмитро Глущенко: Ми змінили технологію щодо живлення. Оскільки у нас є тваринництво, є, відповідно, відходи, які використовуємо як органічні добрива. За рахунок цього економимо на мінеральних добривах. Розпочали практику цього року ще й з курячим послідом. Якщо порівняти витрати на внесення органічних добрив та плановий бюджет на мінеральні добрива, то ми маємо досить подібні затрати, проте в результаті з органікою даємо більшу кількість елементів живлення та в доступнішій формі.
Як відсіяли озимі?
Дмитро Глущенко: У нас у цілому 5,5 тис. га, з яких 500 га на поливі. Озимих культур — близько 30% у сівозміні (озимі пшениця і ячмінь насіннєві, озимий ріпак). Озимого ріпаку ми у середньому завжди сіємо 600-800 га, цього року відвели під нього 750 га. Я не розумію тенденцію ринку, зокрема ті господарства, які ніколи не займалися ріпаком і роблять на нього ставку, сіючи тисячі гектарів. Це питання і технологічне — чи ти зможеш його потім «витягнути» в процесі догляду. Ріпак з погляду агрономії — непроста культура. Озимини на насіння ми сіємо рівно стільки, скільки в планах у «Ерідона» продати. У середньому — 2,3-3 тис. т насіннєвої продукції за сезон.
А що по кукурудзі — зібрали чи в полі?
Дмитро Глущенко: Кукурудза у господарстві займає 25% у сівозміні. Ми її вже зібрали, результатом незадоволені, причина — погодні умови. Маємо 7 т/га в бункерній вазі. Нам вистачає власних сховищ, тому зараз придивляємося до ринку, чекаємо кращої ціни.
Як елеватор ми використовуємо насіннєвий завод. Ми не маємо залізничної колії, маємо досвід експорту автотранспортом, пакування у біг-беги, приглядаємося і до внутрішнього ринку. Наприклад, соняшник ми реалізували в межах України по 18 тис. грн/т, тоді як експортний контракт пропонували по 16 тис. грн/т. По ріпаку — завдяки тому, що ціна за тонну була непоганою, відповідно, це покрило недешеву логістику. Були контракти до 700 євро/т, доставляли автомобілем до Польщі та Німеччини.
Як із сировиною, чи були проблеми?
Дмитро Глущенко: Наша технологія заточена під певне борошно, але це місцевий млин, тому питань не було. Проблема була з імпортною сировиною — дріжджі, поліпшувачі. Особисто їздив, вигрібав запаси. В лютому-березні була проблема з сіллю, олією, але запит на хліб був, тому знаходили сировину.
А щодо цін — було зростання?
Дмитро Глущенко: Ціни зросли на 1-2 грн. Це результат того, що імпортні складові подорожчали пропорційно до курсу долара, плюс енергоносії, логістика. Але якщо хліб якісний і подобається людям, то попит на нього буде. Як кажуть місцеві: «Недолік почуйківського хліба в тому, що як приносиш додому свіжу хлібину, то дуже швидко вона закінчується».
Рахували інвестиції та окупність?
Дмитро Глущенко: Якщо говорити про інвестиції, то це близько 4 млн євро. Якщо говорити про окупність, то ключове питання — ціна реалізації. До війни продавали електроенергію за «зеленим тарифом». Це одна історія і економіка, і окупність інвестицій могла скласти 7 років. Але тут потрібно враховувати, і на якій сировині працює завод. Ми зараз у процесі калькуляції.
Прийде час відбудови України, і ми маємо підвищити нашу енергонезалежність також, та й сама Європа дивиться в бік децентралізації енергетики. Думаю, це пріоритетний напрям, який потрібно розвивати на тих підприємствах, де є тваринництво.
Що ще в планах?
Дмитро Глущенко: Експорт нетелей. Ми вже достатньо поліпшили своє стадо і на наступний рік дійдемо до максимуму, який можемо розмістити на фермі. У нас буде надлишок якісних нетелей, готових до роботизованого доїння, і ми хочемо їх реалізовувати. Ми експортували до Казахстану, але це був сухопутний шлях. Якщо везти їх через країни ЄС навіть транзитом, то потрібно гармонізувати законодавство з Європейським Союзом. І це завдання на рівні держави — стимулювати експорт неплемінних тварин. Та сама проблема і у м’ясному скотарстві.
Дякую за цікаву розмову.
Алла Стрижеус, AgroPortal.ua