Унікальний смак наддністрянських дикоросів першої в регіоні фамільної пасіки

Фамільна пасіка “Бджоляна” існує недовго – близько двох років, однак зараз на ній нараховується вже майже 100 вуликів. Кожен мед тут унікальний і проходить обов’язковий пилковий аналіз. Засновник “Бджоляни” Дмитро Музика розповів у інтерв’ю для SEEDS історію створення фамільної пасіки.

– Фамільна пасіка. Не часто доводиться бачити таку назву – в чому фамільний секрет?

– Це бренд, який ми створили разом з дружиною і пасічником. Це не основний наш бізнес. Я власник компанії, яка займається розробкою інформаційних систем. Але, бджола, як то кажуть, “залетіла до серця”, я і освіту отримав бджолярську.

– Тобто, на пасіці доводиться бувати?

– Аякже!

– Весь ваш мед позиціонується як “колекція медів наддністрянських дикоросів”, чи є суттєва відмінність від звичайного меду?

– В нашій місцевості переважають дикороси – це квіти, які ростуть у дикій місцевості і не оброблюються. Тому ми і позиціонуємо свій мед, як мед з дикоросів. Тому і назви наших медів саме такі: “Акація лісова” – мед збирається у лісі, під час цвітіння акації. Зазвичай саме акація переважає у такому медові. У нас є “Золото Полісся” – пізній мед з лугу, є липовий мед.

Кожну партію ми здаємо на пилковий аналіз, для того, щоб визначити, з яких рослин бджоли приносили мед. Можу вам сказати, що в один і той самий час, на одній і тій самій місцевості мед різний за своїм пилковим складом щороку. Відрізняється він і за смаком.

Мед – це продукт місцевості.

– Де ж знаходиться така чудова місцевість?

– Чернігівська область, Сосницький район – ті місця, де знімалась “Зачарована Десна” Довженко. Там і музей його є.

– Долею судилося розвивати туристичний напрямок. Не плануєте?

– Поки що ні. Можна зробити все: і туристичний напрямок розвивати, і апібудиночки облаштувати. Можливо з часом… Одразу всім займатись неможливо. Треба на чомусь спеціалізуватись. Ми поки що йдемо шляхом крафтого виробництва.

– Розумію, пасіка Ваша молода, однак, скільки в рік вдається зібрати меду?

– Близько 5 тон.

– Чи не було на вашій пасіці проблем через обробку сусідніх полів?

– Ні. Ми пішли офіційним шляхом.

До речі, коли я реєстрував паспорт пасіки, отримав номер посвідчення №1 – на весь район я перший, хто отримав таке посвідчення.

Зробили всі аналізи, отримали ветеринарний паспорт і щороку двічі на рік здаємо аналізи. Зареєструвалися у селищній раді, написали офіційного листа агровиробникам і тепер вони попереджають коли роблять потраву.

Вони по закону мають попереджати селищну раду, але селищна рада не знає хто в них пасічник, для того, щоб попередити вже їх.  А так – є реєстрація. Якщо все зробити по закону, це нескладно і не дорого.

– Можливо мала кількість зареєстрованих в Україні пасічників залежить від самих людей, які хочуть реєструватися, або ж не хочуть?

– Напевно, що так. А можливо ще й бояться, що буде на них якесь податкове навантаження, але це непов’язані речі.

Людмила КАЛИТА SEEDS.org.ua