Генетики назвали батьківщину всіх сучасних корів і биків
«Найдавніші корови Землі не несли в собі ніяких інших генетичних слідів, окрім як первісних биків-турів, які жили в той час на Близькому сході. Ситуація різко змінилася приблизно чотири тисячі років тому, коли у всіх осередках цивілізації з’явилися зебу», — розповідає Марта Вердуго (Marta Verdugo) з Трініті-коледжу в Дубліні (Ірландія).
Молочне скотарство виникло в перших людських суспільствах на Близькому Сході і Індії приблизно 15−10 тисяч років тому, одночасно з розвитком землеробства і переходом до осілого способу життя. Його поява була пов’язана з тим, що в популяціях перших фермерів виникла унікальна мутація в гені LCT, що дозволила дорослим людям пити молоко — здатність, яку фактично всі ссавці втрачають ще в дитинстві.
Антропологів, археологів, істориків і багатьох інших фахівців давно цікавить те, де і як наші предки навчилися обробляти поля, приручили перших домашніх тварин і почали використовувати їх в якості стабільного джерела прожитку. Відповіді на ці питання допоможуть зрозуміти, як виникли сучасні політичні освіти і релігії і яку роль відігравало сільське господарство в їх народженні.
Вердуго і її колеги спробували вирішити цю проблему неортодоксальним шляхом, об’єднавши дані археологічних розкопок і методи природних наук. Для цього вчені витягли обривки ДНК з кісток приблизно 67 стародавніх корів, чиї останки були знайдені в Месопотамії, на території міст Стародавнього Єгипту та інших античних цивілізацій, і порівняли їх між собою.
У їх число, як зазначає Вердуго, входили не тільки одомашнені корови, а й їх приблизні дикі предки, первісні бики-тури (Bos primigenius). Порівнюючи їх геноми, вчені сподівалися локалізувати батьківщину перших скотарів Землі і зрозуміти, в яких умовах воно зародилося.
Незважаючи на те, що всі кістки древніх корів і биків збереглися досить погано, вченим вдалося витягти майже повний геном для кожної античної тварини і зрозуміти, як вони співвідносяться один з одним.
З одного боку, «відроджена» ДНК стародавніх корів підтвердила, що перші скотарі дійсно з’явилися на Близькому Сході, де вони одомашнили європейських первісних биків. При цьому, як відзначають дослідники, геноми древніх корів з інших регіонів несуть в собі вкраплення кількох інших наборів мутацій.
Вони вказують на те, що жителі цих куточків Азії і Європи не перешкоджали схрещуванню своїх корів з місцевими дикими биками або ж намагалися самостійно одомашнити їх і включити в свої стада. З цієї причини сучасні «корівки», що живуть на південному сході Європи, в Центральній Азії і в Північній Африці сильно відрізняються одна від одної.
При цьому вони зовсім не схожі на своїх предків з однієї простої причини. Приблизно чотири тисячі років тому, як виявили Вердуго і її команда, на територію 
Близького Сходу та прилеглих регіонів «вторгаються» індійські бики. Вони почали спаровуватися з місцевими коровами, породивши ту популяцію худоби, до якої відносяться всі сучасні азіатські й африканські породи цих домашніх тварин.
«Мігранти» з Індії були нащадкам не турів, а іншого виду диких корів, зебу (Bos indicus). Їх можна і зараз зустріти в степах і лісах Південної Азії і дізнатися по характерному «горбу» на їх шиї. Предки цих биків жили в сухих субтропіках, завдяки чому індійські корови, одомашнені зебу, помітно краще переносять посуху, ніж їх європейські кузини, хоча і повільніше ростуть.
Як припускають вчені, мешканці долини річки Інд почали розводити Bos indicus приблизно вісім тисяч років тому, проте їх сліди чомусь з’являються в геномі близькосхідних корів тільки на початку бронзового століття.
Вердуго і її колег вважають, що це збіг не випадковий. Приблизно в цей же час з’являється знаменита і поки багато в чому загадкова Індська цивілізація, а клімат Землі почав ставати помітно більш сухим. В результаті цього багато древніх цивілізацій, в тому числі перші міста-держави Месопотамії, зникають, а інші держави, такі як Єгипет, занепадають.
З цієї причини зебу і їх нащадки від схрещування з місцевими популяціями корів змогли дуже швидко поширитися по всім існуючим в той час культурам, дозволивши їм пристосуватися до нових умов життя. На користь цього говорить те, що частка «індійської» ДНК в геномі древніх корів досягла 30−40% буквально за дві сотні років, миті за мірками історії і генетики.
«Ця подія послужила відправною точкою для великого розселення зебу, яке триває й донині. Нащадків древніх корів, які допомагали жителям долини Інду виживати в далекому минулому, можна зустріти у всіх тропічних регіонах планети сьогодні», — робить висновок Ден Бредлі (Dan Bradley), колега Вердуго по коледжу.