Система контролю експорту українського зерна. За яких умов вона відповідатиме інтересам аграріїв

Запропонована Мінагрополітики система контролю експорту українського зерна до суміжних країн ЄС стане ефективним інструментом лише за умов, якщо визначення претендентів та погодження обмежених обсягів постачання відбуватимуться прозоро в цифровому середовищі обміну даних.

За таких умов будь-які українські агровиробники матимуть можливість пропонувати свої пропозиції та не змагатись за обмежені ресурси інфраструктур, визначені покупцями по обидва боки кордону, та зможуть одночасно з контрактом бронювати їх для своїх експортно-імпортних операцій у необмеженому часовому горизонті. Якщо ж контроль здійснюватиметься в ручному режимі, шляхом видачі дозволів окремим українським суб’єктам на експорт тієї чи іншої продукції, це не усуне обмежень із доступом дрібних аграрних виробників до ринків та не усуне кризи рентабельності зернового виробництва. Крім цього, механізм розподілу можливостей для експорту в ручному режимі міститиме корупційні ризики.

Рішення, яке враховуватиме інтереси всіх належних сторін щодо імпорту та транзиту українського зерна, має ґрунтуватися на прозорості даних для всіх учасників та виконавців експортно-імпортних операцій.

  1. Оптимальна і зрозуміла модель нашого транзиту, взаємодії з ринками країн ЄС та їхніми інфраструктурами має бути настільки прозорою та зрозумілою, щоб там навіть найдрібніший фермер не зміг звинуватити українське зерно у впливі на них. Грубо кажучи, якщо ми прокладаємо крізь територію наших сусідів «трубу» на інші ринки, ми маємо гарантувати герметичність цієї «труби» та її користь для їхніх виборців.
  2. Ця модель має прозоро показувати європейцям вплив нашого зерна на всі їхні ресурси та інфраструктури: залізниці, автошляхи, площі зберігання, потужності переробки та перевалки тощо.
  3. Для наших постачальників мають бути доступні дані, які європейські інфраструктури та в який час вільні від місцевих вантажів.
  4. Має бути можливість заздалегідь бронювати користування цими ресурсами та інфраструктурами, а головне — купувати їх відповідальність.

Оптимальне рішення — коли всі причетні сторони бачитимуть і наші потенційні бажання, і фактичні можливості відправити вантажі, і всі учасники логістичного ланцюжка зобов’язуються відповідально дотримуватись умов контракту: порт обіцяє прийняти вказаний вантаж, перевізник — доставити його в обумовлені терміни, а імпортер гарантуватиме відправлення в порт, а не на локальний внутрішній ринок.

Для урядів мають бути зрозумілі майбутні плани, статистика угод, аналіз фактичних переміщень вантажів і рівень завантаження інфраструктури європейських країн. За таких умов наші контракти не перевантажуватимуть європейські ресурси та не дратуватимуть виборців. А український агровиробник матиме можливість не «ломитися» в останній вагон, бо бачитиме наперед вільні для перевезення проміжки. І всім довкола буде зрозуміло, що ми не чіпаємо польські, румунські чи словацькі ринки, а їдемо крізь них.

Натомість механізм, коли Україна спершу погоджує з Єврокомісією та з країнами-транзитерами необхідний перелік і обсяг аграрної продукції, і лише після цього українські підприємства отримають дозвіл на «позмагатись за експорт» тієї чи іншої продукції, може поставити в нерівні умови дрібних агровиробників та створити передумови для корупційних ризиків. Крім цього, механізм ліцензування імпорту української агропродукції до країн ЄС не розв’язує головної проблеми агросектору — падіння рентабельності виробництва збіжжя внаслідок дорогої логістики.

У будь-якій сфері корупційні ризики зʼявляються за таких умов:

  • непрозорість даних;
  • можливість «ручного» розподілу дефіцитного ресурсу;
  • неточність та двозначність правил, яка дає чиновнику можливість ухвалювати рішення на свій розсуд.

Відкриті дані, прозорі процедури прийняття рішень та максимальна цифровізація послуг там, де це можливо, — середовище, що робить корупцію неможливою.

У вантажних транзитних перевезеннях експортно-імпортних операцій ця проблема давно назріла, і є запит на впровадження прозорої та зрозумілої моделі чи платформи. І ми бачимо, що саме цього від нас хочуть суміжні європейські країни. Щойно з українського боку зайшла мова про систему контролю за вантажами, як міністр сільського господарства Словаччини Йозеф Біреш відреагував: якщо ми надамо їм можливість бачити й відстежувати наші вантажопотоки, вони відкриють кордони.

Це саме те, що я пропонував зробити ще навесні, коли стали зрозумілі наслідки зволікань із впровадженням наскрізного відповідального планування вантажопотоків. Але мене непокоїть, що бачення нашими урядовцями механізмів «контролю за експортом» не дасть нам руху вперед, а, навпаки, відкине назад.

Контроль має бути в можливості кожного учасника бачити всі процеси, а урядовці вбачають контроль у можливості чиновника вирішувати, хто експортуватиме, а хто — ні. Внаслідок такого бачення може зʼявитися ще один клас «паразитів», які добре зароблять на проблемах українських аграріїв.

Юрій Щуклін, власник компанії «Вантаж+», експерт ринку логістики й член Комітету з логістики Європейської Бізнес Асоціації (ЄБА)


Джерело http://agroportal.ua

Відповісти

Ваш email не публікується

where to buy viagra buy generic 100mg viagra online
buy amoxicillin online can you buy amoxicillin over the counter
buy ivermectin online buy ivermectin for humans
viagra before and after photos how long does viagra last
buy viagra online where can i buy viagra