Рам Данге: Бізнес процвітатиме лише в тому випадку, якщо збережеться країна та суспільство, бо Україна – понад усе! – SEEDS
Війна докорінно змінила життя всіх без винятку українців. Вагомі корективи внесла вона і в роботу українських компаній. Як вдалося впоратися з раптовими викликами та забезпечити на початку вторгнення всю країну необхідними на той час крупами, SEEDS розповів засновник і голова відомих українських компаній «Гала Фудз» та «Indrayani Overseas» пан Рам Данге.
– З початком військових дій в Україні було зруйновано абсолютно всі налагоджені раніше процеси постачання. Як вдалося Вам так оперативно налагодити робочий процес?
– Щойно розпочалася війна, я повідомили всім співробітникам, що, як власник компанії, нікуди з України не їду. Я міг би зробити це будь-якої миті, у мене є індійський паспорт, але я залишився тут. Це було важливо.
Крім того, з першого ж дня вторгнення ми почали активно допомагати благодійним організаціям та волонтерам. До нас надходило чимало листів із подяками, і кожен я особисто публікував у робочих чатах компаній.
Мені хотілося, щоб усі співробітники наших компаній, а це 60 осіб, переконалися: власник компаній тут, він нікуди не поїхав. Навіть більше, – активно допомагає чим може в цій непростій ситуації і країні, і суспільству. І це колосально піднімало дух наших співробітників.
Я завжди нагадував колегам по двох компаніях: є країна – буде суспільство. Є суспільство – будемо й ми. Наш бізнес процвітатиме, але тільки в тому випадку, якщо збережеться наша країна та наше суспільство.
Перший тиждень після вторгнення ми, як і вся країна, були в роздумах. Але вже третього березня наше виробництво у Борисполі відновило роботу навіть під загрозою обстрілів. Ми орендували у Борисполі квартири для деяких співробітників, щоб вони не витрачали свій час, долаючи численні блокпости. Ми – харчове виробництво, і ми зобов’язані надавати людям продукцію завжди!
На початку війни нам надійшло стільки замовлень, що ми просто не змогли їх виконати.
З доставкою сировини на початку війни виникла величезна проблема. У березні та квітні ми навіть намагалися налагодити інтенсивне виробництво у дві зміни. Попит був просто величезним.
Після липня-серпня 2022 року попит суттєво впав. Люди наситилися товаром, звикли до ситуації, що склалася, багато хто почав працювати. Але на початку війни ситуація була зовсім іншою: були проблеми з доставкою продукції, та й не всі виробники зуміли включитись у процес.
– Більшість українців знає Рама Данге як засновника та голову «Гала Фудз». Компанії, яка є лідером фасування бакалійної продукції на українському ринку. Але мало кому відомо, що Ви є керівником ще однієї компанії.
– Це так, в Україні я заснував дві компанії. Основна – “Indrayani Overseas“, працює в Україні з 1998 року. Цю компанію я відкрив на початку своєї кар’єри в Україні. Сьогодні вона має річний оборот понад 700 млн. гривень. “Indrayani Overseas” займається імпортом рису та інших круп з різних країн, а також експортом нішевих культур, українських круп та сировини для виробництва круп. Крім того, вона імпортує мішки для цукрової промисловості України та джутову пакувальну тканину.
Компанія «Гала Фудз» з’явилася пізніше – у 2015 році. Вона стала національним виробником та фасувальником різних круп, імпортних та вітчизняних. Товари «Гала Фудз» представлені на полицях багатьох національних мереж супермаркетів по всій Україні. Також ми працюємо в каналі дистрибуції та HoReCa.
«Гала Фудз» представлена одразу трьома торговими марками у різних цінових сегментах. У преміум сегменті – це торгова марка Pere, у середньому – ART FOODS, в економ-сегменті – це торгова марка «Такі справи». Остання представлена всім асортиментом доступних українських та імпортних круп. Обидві компанії доповнюють одна одну. Одна – завозить крупи та закуповує їх на внутрішньому ринку, торгує оптом, друга компанія ці ж крупи фасує та продає в ритейл та дистрибуцію.
– Ваші компанії постачають товар багатьом мережевим гігантам торгівлі в Україні. Наскільки змінилася співпраця у воєнний час?
– З початком вторгнення до нас надійшло чимало дзвінків від людей, з якими ми раніше не співпрацювали. Не скрізь, як це було раніше, можна було отримати необхідний товар. Якось до нашого складу у Житомирі приїхала жінка і стоячи на колінах просила не відмовляти: «дуже треба».
На той момент ми не могли надавати весь потрібний обсяг круп. Але товар, у тій чи іншій кількості, доставлявся всім: і старим, і нових клієнтам. У таких умовах нам доводилося дотримуватися певного пріоритету: старі клієнти обслуговувалися в першу чергу, але й нові поза увагою не залишалися. Ми намагалися, щоб круп вистачало всім регіонам.
У ситуації, що склалася, це був уже не тільки комерційний інтерес. Тут включається вже суспільна відповідальність бізнесу.
За три тижні товар, завезений до війни, закінчився на складах у Житомирі та Одесі. Після цього ми почали купувати всі українські крупи та доклали небувалих зусиль, почавши завозити імпортні.
– Сьогодні практично не залишилося логістичних ланцюжків довоєнних часів, як Вашим компаніям вдалося вирішити ці проблеми?
– До вторгнення ми займалися імпортом рису виключно з азійських країн. Але під час війни ми почали працювати з Болгарією, Румунією, Туреччиною та Польщею.
Я пишаюся тим, що під час наступу ворога наша компанія першою налагодила постачання товару новими сухопутними маршрутами через такі міста як Чернівці та Могилів-Подільський. У той час, коли Одеса зазнавала щоденних погроз і нападів, а порти були закриті.
Ми першими завезли крупи із Туреччини автомобільним шляхом через кордон України.
– Із початком вторгнення крупи стали основою стратегічного запасу багатьох українців. Був час, коли ціна на них була чи не втричі вищою за нинішню. Що з цінами сьогодні та які Ваші прогнози на майбутнє?
– Усі крупи можна умовно поділити на крупи українського виробництва та імпортні. Після періоду коронавірусу ціни на морський фрахт непомірно зросли, майже у вісім разів! Крім цього, з початком вторгнення у всьому світі, особливо в Європі, виник великий дефіцит круп. Все це й спровокувало суттєве зростання цін.
В Україні, крім загальносвітових проблем, додалася своя – закриті порти. Доводилося доставляти крупи до портів Румунії, Болгарії чи Туреччини та вже звідти везти товар наземним шляхом. Це, в свою чергу, додатково підвищило вартість круп, що завозяться. Усі імпортні крупи зросли у ціні.
– Наскільки змінилися вподобання споживачів за час війни?
– Більш затребуваними стали дешеві крупи масового споживання. Люди не хочуть купувати дорогих продуктів. Наприклад, продаж найдорожчого рису Басматі за час війни скоротився на 30-40%. Таке буває під час кожної кризи у будь-якій країні.
– Хто, як не Ви, може відповісти на запитання, яке цікавить багатьох українців: який рис найкращий?
– Серед усіх сортів рису, які вирощують у світі, королем рису вважається рис Басматі. Він росте лише в Індо-Пакистанській долині. І земля, і температурний режим дозволяють там вирощувати чудові сорти Басматі.
Є багато сортів Басматі. Серед найкращих та шанованих у багатьох країнах світу – сорт 1121.
– Чи можна в Україні придбати рис Басматі?
– Звичайно. Крім нас деякі дешевші різновиди Басматі завозять і фасують багато фасувальників країни.
Україна вже давно звикла до рису. Якщо взяти «круп’яний кошик» в Україні, то третину його складатиме гречка, третину – рис, третина, що залишилася, включатиме всі інші українські крупи: перловку, горох, пшоно, квасолю, тощо.
Однак, пріоритети постійно змінюються. Наприклад, торік була велика проблема із гречкою. Багато людей перейшли на рис. Деякі почали купувати дешевші крупи.
– Яку крупу любите особисто Ви?
– Рис. Рис Басматі завжди є в нашій кухні. Індуси люблять рис. Вони їдять коржики, але й рис є присутнім, як варіант доповнення чи не до кожної національної страви. З українських круп мені подобається гречка. Особливо виготовлені з гречки пластівці, які можна легко зварити, зокрема на сніданок.
– Вам вдалося успішно налагодити імпорт, але чи вдалося зберегти експорт українських круп під час війни?
– Звичайно. Наша компанія «Indrayani Overseas» багато років займається саме експортом українських круп та сировини для їх виробництва. Це так звані нішеві культури: боби, нут, сочевиця, льон, просо. Наш експорт крупи та сировини впав майже на 48% цього року у зв’язку зі складною логістикою. Проте ми продовжуємо працювати в експортному напрямку.
Україна виробляє та експортує різні крупи, бобові культури та пластівці. Сьогодні всі ці продукти обов’язково є на полицях кожного супермаркету Європи.
Вирощують таких нішевих культур небагато. Але вироблені з них крупи у всьому світі є замінниками м’яса. Такі продукти дуже цікавлять вегетаріанців. Оскільки в Індії живе велика кількість вегетаріанців, інтерес до цієї групи товарів цілком зрозумілий.
– Де, окрім Індії, найбільше чекають українські крупи? І які саме товари стали лідерами попиту?
– Насамперед українські крупи купує Європа. У країнах Африки дуже потрібний жовтий горох. Багато арабських країн, навіть Єгипет, дуже зацікавлені у кінських бобах. Арабські країни купують нут для виробництва хумуса.
Європа купує у великій кількості все: насіння льону, горох, квасоле-бобову групу. Європейський ринок під час війни виявився для нас найпривабливішим та найвигіднішим. Щоб відправити товари до Африки, потрібно везти їх до румунського порту, який і без того перевантажений. Неможливо знайти автомобілі та й вартість перевезення зросла. У цій ситуації саме Європа виявилася для нас найпростішим та найшвидшим експортним ринком. І ми виборюємо цей ринок.
А ось лідером із експорту серед круп можна назвати жовтий горох. Це одна з найдешевших круп. Саме цей аспект завжди цінували на Африканському континенті.
– На самому початку нашої розмови Ви згадали активну допомогу благодійним організаціям та волонтерам від початку агресії росії. Ваша життєва позиція зміцнилася за часи війни?
– З першого дня, щойно почала працювати польова кухня Києва, ми стали їхніми партнерами. І з того часу ми постійно постачаємо їх крупами. Щодня вони готували 800 обідів для військовослужбовців та переселенців. Крім цього, індійський ресторан «Бомбей палац» з перших днів вторгнення і до цього часу годує переселенців. Їм ми також допомагаємо.
Паралельно з цим ми допомагаємо великій кількості волонтерських груп. Наразі в одному з наших офісних приміщень розмістилася організація «Армія волонтерів». Вони допомагають людям одягом та засобами першої необхідності.
Нещодавно ми придбали медичний автомобіль для Прилуцької громади від індійської діаспори в Україні.
Ми намагаємось організовувати подарунки дітям військовослужбовців, які втратили на війні батьків. Благодійність – це чудова справа, але ж і її потрібно робити свідомо та під певним контролем із твого боку, адже це і наша відповідальність.
– Не було хоча б маленької спокуси махнути на все рукою, і перебратися до більш безпечної країни до мирних часів?
– Жодного дня. Ми завжди хотіли і хочемо бути тут, незважаючи на всі небезпеки, які сьогодні є. Хотілося б, щоб діти були у безпеці. Але ми самі залишати Україну, доки не закінчиться війна, не збираємося.
Україна стала для мене другою батьківщиною. Вона дала мені освіту та прекрасну дружину українку. Мої діти народились в Україні.
Я створив себе в Україні, і безмежно вдячний цій землі, цій країні. Я отримав самореалізацію тут, тому я до кінця життя залишусь тут, і вважатиму Україну своєю другою батьківщиною завжди.
– Традиції якої країни України чи Індії переважають у Вашій родині?
– Наша сім’я індо-українська, тож у нас у будинку є вівтарня, в якій об’єдналися і українські, й індійські боги. Ми відзначаємо деякі індійські свята, святкуємо практично всі українські. Найяскравішим святом для нашої родини є Великдень.
Окрім Великодня ми любимо Новорічні свята. Вся ця святкова атмосфера, і сам процес дарування подарунків – це найпрекрасніше, що може бути в житті. Це саме по собі дарує велику радість.
При цьому ми обов’язково готуємо вдома індійські страви та часто організовуємо сімейні фотосесії у національних індійських костюмах.
– Індія – батьківщина йоги. Її нині практикують у всьому світі багато людей. Чи займаєтеся Ви йогою?
– Я сам не практикував йогу багато років, і лише згодом почав розуміти її важливість у нашому житті. До нас додому регулярно приїжджає інструктор і ми всією сім’єю займаємося йогою. Зазвичай це дихальна йога, асани і маленька медитація.
Відчуття після йоги чудові. З’являється ясність думки. Дихальна йога допомагає заспокоїтися та зняти стрес. Я просто щасливий, що ми всією сім’єю хоч трохи, але практикуємо її.
– Розумію, що говорити про плани під час війни недоречно, та все ж, яке майбутнє Ви бачите для своїх компаній найближчим часом? І яким буде Ваш особистий шлях?
– Ми хочемо перетворитися на компанію європейського рівня, яка поєднає всі процеси, пов’язані з імпортними та вітчизняними крупами. Ми хотіли б створити, умовно, «Парк круп», в якому сільськогосподарська сировина, що вирощується в Україні, очищатиметься до європейського рівня, фасуватиметься та оптом експортуватиметься в упаковках будь-якого розміру та обсягу.
Якщо для цього нам доведеться об’єднатися з європейською компанією схожої специфікації, ми це зробимо.
Зараз більшість європейських країн купують нашу сировину і самі її обробляють. Вони не довіряють нашій обробці та навіть очищенню. Але ми досягнемо успіху, налагодимо всі стадії виробництва тут, в Україні, зробимо їх енергоефективними та вийдемо на належний європейський рівень обробки круп та отримаємо відповідні сертифікати. Це наші найближчі плани.
Особисто мені хотілося б стати корисним людям та займатися благодійністю. Я вважаю, що ми не повинні просто так залишати цю землю, не віддаючи все те, що ми отримали.
Людмила Калита