Завдяки високим цінам на овочі будівництво професійного овочесховища, із голландськими технологіями, окупиться за один рік – SEEDS
Карколомні ціни на овочі цього та минулого років дозволяють українським аграріям подбати про найважливіше – побудувати овочесховище, без якого розвиток бізнесу просто неможливий.
До того ж окупиться таке сховище набагато швидше, ніж розраховують овочівники, розповів у інтерв’ю для SEEDS Андрій Марущак, комерційний директор компанії «Ван Дайк Технікс».
– Чи роблять високі ціни на овочі будівництво професійних овочесховищ вигідним капіталовкладенням?
– Звичайно! По-перше, це є необхідністю. Це не якась забаганка, чи опція. А в період високих цін на овочі, будівництво сховищ – це ще й дуже вигідне капіталовкладення.
Раніше вважалось, що період окупності сховища, наприклад, на 10 тисяч тонн, при колишніх цінах становить приблизно 4-5 років. Однак на сьогоднішній день таке ж сховище може окупитися, навіть за рік.
Тобто ті фермери, які побудували сховища два роки тому, і в минулому році його запустили, заклали овочі та успішно їх продали, вони вже повернули свої капіталовкладення.
І це також дуже важливий аргумент, тому що сховище, воно дозволяє бачити якусь перспективу в постачанні овочів покупцям. Коли в тебе немає сховища, ти мусиш віддавати врожай тут і зараз. Так, звісно, що з високими цінами, як сьогодні, це не так небезпечно.
Але маючи сховище, в тебе є можливість підписати з кимось довгострокове постачання і відвантажувати овочі тоді, коли це потрібно клієнту, за тією ціною, за якою ви домовилися.
Коли період спекулятивних цін мине, сховище залишиться і стане вашою великою перевагою, тому що з вами захочуть мати справу і представники рітейла, і оптові покупці. Вони знатимуть, що можна гарантовано домовитись про певний обсяг продукції і ви зможете його надати.
Натомість ваш врожай лежатиме, умовно, в якомусь сараї. І невідомо коли ви його продасте – через місяць, чи через три-чотири місяці. До того ж не відомо, якою тоді буде якість цих овочів.
Коли у вас є повноцінне, високоефективне сховище, побудоване згідно з голландськими технологіями, – воно забезпечить мінімальні втрати при зберіганні. Не виникатиме питань і про товарний вигляд овочів.
– Маючи сучасне сховище можна налагодити експорт овочів?
– На експорт у нас, відверто кажучи, сьогодні овочів немає. Якщо говорити про овочі борщового набору. Але час від часу, коли в Україні перевиробництво, наші фермери намагаються експортувати потрохи овочі через Молдову, Румунію, Болгарію. Потихеньку десь намагаються це все продати.
Але це не можна назвати стабільним чи серйозним експортом. Системного експорту овочів борщового набору Україна немає. Йдеться про стабільні та налагоджені постачання з року в рік, як це буває, наприклад, в тій самій Голландії. Однак в Україні останні років 15 овочі дорожчі, ніж в Європі.
– А чому так? Овочі неправильно вирощують, чи зберігають? В чому проблема?
– Особисто я вважаю, що проблема в тому, що у нас немає системності.
Розглянемо будь-якого голландського, угорського чи німецького фермера: він знає, що у нього контракт рітейла, наприклад, на 5 тисяч тонн цибулі та 2 тисячі тонн картоплі. Він знає, що йому треба виростити ці овочі з мінімальною собівартістю для того, щоб забезпечити собі максимальний прибуток, бо ціна вже відома наперед. Тут йому без голландських технологій зберігання не обійтися.
У нас контактне вирощування досі чомусь не прижилось. Швидше за все на те не наважується сам рітейл. Представники рітейла досі намагаються «побігати» по фермерах, які вирощують, умовно, 10 гектарів овочів, і закупити все якомога дешевше, за найнижчою ціною.
– Тобто проблема високих цін навіть не в агровиробниках, і не в фермерах?
– Вирощувати овочі в Україні – це сьогодні така гра, за умовами якої кожен фермер повинен не тільки виростити, а ще й сам знайти збут для своєї продукції.
В умовній Німеччині фермер вже має збут на 90% того, що він виростив. Він має гарантоване контрактне вирощування під певні мережі: європейські, місцеві, локальних супермаркетів, і так далі. І тільки незначну частину, 10-20% він може виростити для того, щоб продати на вільному ринку.
В Україні аграрії не впевнені у тому, що виростивши 100 гектарів овочі, їх вдасться продати. Якщо ціна на якусь продукцію зростає, як от цього року, то на наступний рік ці овочі будуть садити всі, і не тільки великі, а й дуже багато дрібних господарств. Всі вони переповнять ринок продукцією, і ринок «ляже».
Водночас контрактне вирощування могло б регулювати цей процес. Кожен рітейлер точно знає, скільки щороку він продає овочів, і яких саме. Однак рітейл на сьогоднішній день не готовий заключати довгострокові договори. Та й самі фермери ще не готові працювати довгостроково.
– В чому ж суть цієї проблеми?
– Все просто: рітейл розраховує, що в період, коли на ринок надійдуть всі овочі, вони куплять дешевше, ніж можуть домовитися. Водночас кожен фермер розраховує, що він може продати дорожче, ніж вони можуть домовитися.
Показовим є те, що у переробників України така схема працює, хоча їх в нас небагато – можна порахувати на пальцях однієї руки. Зокрема компанії «Чіпси люкс» та «Клуб чіпсів» працюють тільки за такою схемою. Наприкінці, або на початку року вони узгоджують всі деталі та підписують з фермерами договори.
Однак тут з’являються свої нюанси: переробникам потрібні тільки певні сорти. Фермери не можуть побігти до супермаркету і купити там потрібне насіння, а от рітейлу байдуже яку картоплю чи цибулю продавати, аби вона в закупці дешева була.
– Як розірвати це замкнуте коло? Як зробити вирощування овочів прибутковою справою?
– В Україні хаотичний бізнес вирощування овочів повинен перетворитися в системний.
Колись давно, коли та ж компанія «Чіпси Люкс» заходила на ринок України, вона побудувала сховище, так само, як і компанія «Чумак». Вони створили коло фермерів, яких навчили правильно вирощувати потрібні компаніям сорти, допомагали їм на початковому етапі. Як вирощувати, чому саме так вирощувати, які добрива використовувати, які системи захисту, і так далі.
Це все було узгоджено на перших етапах, і, в принципі, працює до цих пір. Але тут є одна особливість, – у нас мало переробки картоплі. Йдеться про обсяги менші за один мільйон тонн. Існуючі кілька українських переробників перекривають невеличку кількість, приблизно 10% від обсягів картоплі, яку вирощує Україна.
– Яка ж тоді в Україні ситуація щодо переробки овочів?
– Переробка овочів є, але вона мінімальна і доволі хаотична. Є, наприклад, сушка овочів чи заморожування, але там не йдеться про великі обсяги, навіть про якісь тисячі тонн. Є переробка капусти моркви на салати. Але і там можна говорити про буквально кілька тисяч тонн.
Переробка овочів в Україні відсутня. В нас немає дешевих грошей та інвесторів, які могли б і хотіли вкласти гроші в переробку.
Для прикладу, в розвинутих європейських країнах свіжий ринок овочів і картоплі складає всього 10-15%. Все інше – це переробка. І, в принципі, всім людям вистачає. В Україні все навпаки – у нас навіть ринок переробки навіть не 10%.
Чому все так? Бо це великі інвестиції. Якщо у нас є переробник, наприклад, візьмемо хоча б «Чіпси Люкс», – з ними в принципі вигідно працювати. Бо з року в рік вони дають своє насіння, підтримку, агрономічний супровід. І вони доволі гарно це все роблять
Звичайно, що вони не платять ціну, яка є на ринку, але інколи вона вища за ринкову. Але вони платять стабільну ціну і законтрактовують стабільні обсяги. Вони гарантують, що вони заберуть той об’єм, який вони прописали і по домовленій ціні. А вже з товарною картоплею ситуація інша – «як карта ляже».
– Компанія ВАНДАЙК реалізувала в Україні чимало успішних проєктів овочесховищ. Якою є ситуація з обладнанням для переробки овочів?
– Так, ми намагаємось розвивати цей сегмент, але він, потребує великих фінансових інвестицій. І що важливо – його не можна відокремлювати від сховищ.
Яка може бути переробка без сховищ? Навіть та ж сама картопля повинна 6-8 місяців десь лежати, і бажано, щоб не в сараї.
– Чи є сенс звернутися за допомогою до закордонних інвесторів?
– Обов’язково. І першими, хто прийде в Україну будуть європейці, зокрема голландці. Така моя думка, бо я дуже довго пропрацював саме з голландцями. Вони це розпочинали в Польщі, і в них все чудово працювало, і працює до цих пір.
Україні потрібно тільки покращити умови інвестклімату, тобто забрати всі перепони на шляху до роботи. В Україні і законодавство, і фіскалізація, і купа інших чинників ставлять «палки в колеса». Тому з нашою країною ніхто не хоче мати справу.
Згадаємо, наприклад, нашого найближчого сусіда – Польщу. Податки там вищі, також ПДВ вище, але ведення бізнесу набагато простіше. В тебе не буде жодних перевірок, тобі не блокуватимуть рахунки і податкові. Там такого просто немає. Якщо ти розпочинаєш свій бізнес в Польщі, там є навіть дворічна заборона на будь-які перевірки взгалі.
Візьмемо інший приклад: Тесла побудувала свій завод в Німеччині. Чому в Німеччині? Там все дорого! Але є сприятливий інвестклімат та підходи до інвестора. Коли інвестор хоче вкласти сотні мільйонів доларів, його намагаються «носити на руках» і йому дають різні пільги: зниження платежів за землю, виділяють електричні потужності. В Україні неможливо підключити навіть звичайну електроенергію.
Іншими словами ми, самі відлякуємо інвесторів від своєї країни! Чому великі компанії не приходять до України? Тому що кожен інвестор, який придбає десь ділянку, ризикує отримати через певний час постанову від, умовно, «печерського суду»: ця ділянка виділена незаконно і потрібно накласти арешт.
Ніхто не готовий так ризикувати. А такі прецеденти були. Поки в Україні не буде інвестор і бізнесмен в пріоритеті, ми не зможемо розвиватися.
А бізнес в Україні повинен розвиватися, особливо агросектор, а в агросекторі – переробка. Набагато вигідніше продавати, умовно, якісь сушені чи заморожені овочі, ніж продавати нікому непотрібну сировину, хоча б ту ж картоплю, яка в Європі ще й дешевше коштує, і нікому там в сирому вигляді не потрібна.
Але якщо ми переробимо цю ж картоплю на крохмаль, як це роблять декілька підприємств в Україні, або переробимо на чіпси, чи картоплю фрі, чи картопляне сухе пюре, – це будуть вже зовсім інші гроші.
Поки що, в період, коли у нас високі прибутки на овочах, потрібно на це зважати і будувати сховища. В період високих цін це не так істотно б’є по фінансах компанії.
До такого рішення приходить кожен агровиробник, який певний час вирощує овочі. Про це мені не один раз розповідали клієнти та друзі. Після 5-15 років в овочевому бізнесі будівництво сховища стає вже не забаганкою, а необхідністю.
Це необхідність для того, щоб ви могли працювати в цивілізованих умовах з гарантованим прибутком і могти мати гарантовану якість.
Однак варто зважати і на якість технологій. Голландська технологія будівництва овочесховищ – це поєднання багатьох факторів: мінімальне енергоспоживання, максимальне підтримання якості продукції, і, відповідно, мінімальні втрати. Бо одна справа – мінімальні втрати, але погіршення якості, друга – це просто погіршення якості, а третя – це підвищене енергоспоживання.
Деколи я відвідую сховища, які будувалися за скопійованою у голландців технологією. Різниця у вартості обладнання не набагато нижча, виконання набагато гірше, енергоефективність взагалі ніяка. Електроенергії таке невдало скопійоване обладнання використовує втричі більше!
Голландці, – люди грошей, вони все порахували ще 30 років тому. Ми продаємо їхні вентилятори, тому, що вони супер енергоефективні. Так, вона дорогі, але після підвищення ціни на електроенергію, яка скоро на нас чекає, всі фермери зрозуміють їх перевагу, тому що різниця у вартості «відіб’ється» за один сезон.
Тому, обираючи обладнання для овочесховищ, варто зважати на чималу кількість нюансів. Особливо енергоефективність – у час війни та загрози нових блекаутів це надзвичайно важливо для аграріїв України.
Джерело https://www.seeds.org.ua