Нові українські аква-бізнеси: від жаб-гібридів до океанських креветок – Agravery

Їстівні жаби: головне – вгадати момент для відселення

На Львівщині в селі Яблунівка Буського району почали культивувати їстівних жаб – на равликовій фермі «Tante Snails». Ідея ця з’явилася завдяки місцевому ландшафту та французькій кухні: на фермі була місцина, де збиралася вода, з цим треба було щось зробити. У фермерському ресторані готують французькі страви, тому для повноти кулінарної картини не вистачало жаб. А навіщо їх десь купувати, коли можна виростити самостійно?

«Зараз ми на власному досвіді розбираємося, як краще розводити жаб, в Україні цій справі немає де навчитися, – розповів «Агравері» Андрій Дзюбан, співвласник ферми «Tante Snails». – Досвід Таїланду нам не дуже підходить, бо там постійно тепло, у нас – інший клімат. В радянські часи на півдні України, на Харківщині та Закарпатті вирощували жаб в промисловому масштабі, в тому числі на експорт, але як саме – цю інформацію ми не знайшли, хоча довго шукали. Не виявили в країні і жодного науковця, який би опікувався цим питанням».

Андрій Дзюбан, співвласник ферми «Tante Snails». фото: portal.lviv.ua

Отже «Tante Snails» – це єдина українська ферма яка вирощує жаб. В нашій державі також працюють експортери жаб’ячих лапок, але, наскільки відомо, вони постачають до ЄС кінцівки диких амфібій, виловлених на півдні Одеської області, в районі Вилкова. З жаб’ячого тільця для створення страв підходять тільки лапки: там достатньо м’яса, решта йде на виготовлення біокормів.

Коли на фермі вирішили культивувати жаб, знайшли підходящий вид у Франції – гібрид між річковою та озерною жабою. За пару амфібій заплатили майже 100 доларів. Отже зараз все «поголів’я» української ферми походить від французьких жаб. Цікаво, що в Таїланді, наприклад, з видами амфібій для промислового вирощування взагалі не заморочуються.

Щоб почати жаб’ячий бізнес – треба мати декілька водойм і нічні ліхтарі які живляться від сонячних батарей: на це світло прилітають комахи, якими жаби і харчуються. Це достатньо простий вид бізнесу для теплої пори року, оскільки взимку жаби зариваються в мул і сплять там до весни.

На фермі жаби живуть у невеличкому ставку . фото: wz.lviv.ua

«Головне для нас – не відгодівля амфібій, питання – у відтворенні і розмноженні популяції, – пояснює тонкощі справи Андрій Дзюбан. -Треба зловити момент для вчасного відселення дорослих жаб від мальків – цього року ми зробити цього не встигли! Оскільки жаби – канібали, вони буквально за два дні з’їли все потомство.

Якщо все добре, за літо мальки набирають вагу і вже на другий рік їх можна використовувати як маточне стадо або забирати на переробку. Ми хочемо відточити технологію вирощування амфібій, розробити бізнес-модель жаб’ячої ферми, порахувати витрати за рік і подивитися наскільки ця справа перспективна».

фото: @tantesnails 

В 2021 році на фермі «Tante Snails» виростили біля тони жаб. Все що отримали – продали не виходячи за межі господарства. Тут є дегустаційна зона, де туристи залюбки ласують жаб’ячими лапками. Орієнтовна ціна на заморожений напівфабрикат – 450-650 грн за кг, вартість залежить від «калібру» смаколика.

«Нашими їстівними жабами постійно цікавляться – на ферму часто телефонують. Цей продукт делікатесний, дорогий – завойовує популярність, на нього є стабільний попит в середині країни. Скільки б ми не виростили жаб, бачу, що все можна збути по непоганій ціні. Навіть не треба думати про експорт», – каже Андрій Дзюбан.

Смаколики із жаб’ячих лапок. фото: wz.lviv.ua

Равлики біля будинку дають добрий дохід

Дегустаторам неординарної їжі цікаві і виноградні равлики. Ковідна пандемія внесла суттєві корективи в їх вирощування: якщо на початок 2020 року в Україні нараховувалося біля 300 равликових ферм, то зараз – не більше 100. За ці два роки експорт равликів фактично зупинився, ціни на продукцію не було. Чимало фермерів відмовилися від розведення цих молюсків, бізнес «заморозили» або продали. Але в 2021 році равликовий експорт вже потроху налагоджується, і, ймовірно, вже на наступний рік ферми почнуть запускати виробництва.

Як зазначає Андрій Дзюбан, равликові ферми (як і жаб’ячі) – це чудовий приклад для самозайнятості населення. Якщо  велику рогату худобу в селах вирощувати дорого і затратно, то створення равликової ферми біля будинку – це дієва альтернатива, яка дасть суттєвий додатковий дохід.

фото: piligrim032.blogspot.com

На присадибній площі в 30 соток може спокійно вирощувати 6-10 тонн равликів за сезон. Для довідки: в цьому році кілограм равликів коштує 2,5 євро – таку ціну дають великі експортери (господарям не треба займатися валютними рахунками, відправкою товару тощо). Тобто на равликах можна заробити 25 тисяч євро за рік – силами власної сім’ї та городу.

В середньому равликову ферму треба обслугувати годину в день. Щоб розпочати бізнес потрібно від 5 тисяч євро – якщо ферма буде біля будинку, паркан та щити, під якими живуть равлики, зробити власними силами. Потрібно купити оприскувач, поставити систему  зрошування «туман» – для зволоження щитів, корму для равликів.

«Наша равликова ферма для України велика – маємо біля 2 гектарів промислових площ, – пояснює Андрій Дзюбан. – Свою продукцію постійно постачаємо в «Сільпо» – в «Лавку традицій», в декілька київських ресторанів. Також відправляємо філе равлика  на експорт – в основному в Іспанію, де ці молюски – національна страва. В Іспанії равликів їдять масово, це найбільший ринок збуту».

В Україні заморожений напівфабрикат – філе равлика – в середньому коштує 10 євро за кг. Готова страва (середня порція з 15 равликів в соусі, яку треба розігріти) коштує біля 200 грн. Як підкреслює фермер, цей продукт поступово завойовує свого споживача – попит зростає.

фото: @tantesnails 

Не заморожені – охолоджені креветки змінюють ринок

На Миколаївщині, на березі Тилігульського лиману в жовтні 2021 року запустили першу чергу найбільшого в Європі підприємства повного циклу з виробництва тихоокеанських білоногих креветок Penaeus Vannamei – ТОВ «Акваферма Тилігул». Це єдиний в Україні промисловий розплідник морських безхребетних.

Акваферма Тилігул. Сонячні панелі на даху акваферми утворюють QR-код. фото: biz.nv.ua

Але купити готову продукцію – охолоджені креветки Penaeus Vannamei ТМ «Merman`s» – можна бути ближче до Восьмого березня: в основних торгових мережах країни – в «Ашані», «Сільпо», «Метро».  Для довідки: зараз в Україні торгують замороженими креветками –  це зовсім інший продукт. В країні є невеличкі ферми де вирощують прісноводну креветку, але ця продукція так би мовити «погоду не робить».

«Зараз в Україні взагалі немає охолоджених креветок, – пояснює Любомир Гайдамака, представник компанії розробника технологічних рішень ТОВ «Акваферма Тілігул». – В Європі охолоджених креветок мало: за 2020 рік було вироблено всього 457 тонн, а перша черга «Акваферми Тилігул» дасть 500 тонн продукції на рік! Між іншим, Penaeus Vannamei – це єдиний в світі одомашнений вид креветки, який вирощують в аквакультурі вже близько сорока років».

Любомир Гайдамака, ТОВ «Акваферма Тілігул». фото: facebook Lubomir Haidamaka

«Акваферма Тилігул» – унікальна  навіть в світових масштабах: на одній території знаходиться інкубаторій (потужність 100 мільйонів личинок в рік), приміщення для товарного вирощування і утримування маточного стада, кормовий цех, лабораторія, цех переробки – сертифікований за всіма можливими стандартами, що дає можливість для експорту продукції. Власники вирішили, що всі об’єкти акваферми повинні знаходитися в одному місці – щоб зменшити ризики.

На цьому виробництві технологія не передбачає будь-якого застосування антибіотиків, гормональних та ветеринарних препаратів на жодному етапі вирощування продукції, вода очищується без хімії! Електроенергією забезпечує власна сонячна електростанція. В приміщеннях акваферми підтримується клімат екваторіального регіону Тихого океану.

фото: nikvesti.com

фото: facebook Lubomir Haidamaka

«За останні вісім років, які я займаюсь темою тихоокеанських креветок, мені вдалося купити в Україні якісні заморожені Penaeus Vannamei лише кілька разів, – каже Любомир Гайдамака. – Решта пропозицій – це низькосортний продукт, який продається дорого. Причому льоду в упаковці може бути 50%, а смак таких креветок, м’яко кажучи, не дуже. Те, що імпортується зараз в Україну – це як правило, креветки нижчої якості. Тому що першосортний, елітний продукт відправляють на ринки Європи, Азії і США».

Але з появою нової української акваферми є надія на покращення ситуації. Можливо, у близькому майбутньому з’явиться ще кілька аналогічних підприємств в Україні та Молдові – зараз йдуть перемовини. «Наша компанія має всі технічні можливості аби розробити проекти, надати технологію і максимально забезпечити виробництво. Можемо побудувати, запустити акваферму і   запропонувати  управління об’єктом», – пояснює Любомир Гайдамака.

фото: nikvesti.com

Для споживачів роздрібна ціна на охолоджену тихоокеанську креветку буде співставна з аналогічною замороженою продукцією – 550-600 грн за кг. Заморожений продукт приблизно такої ж якості коштує майже 700 грн, але якщо його розморозити – він важить на 20% менше.

Тихоокеанські креветки українського виробництва будуть продаватися так само як і охолоджена курка: в спеціальних пакетах без газу. Термін зберігання – два тижні, якщо підходить термін реалізації – продукт можна перекласти в морозильник.

Чому українці будуть їсти не українську, а китайську чорну ікру  

Якщо червоною ікрою вже нікого не здивуєш, чорна ікра залишається  делікатесом найвищого рівня. В Україні вже не перше десятиріччя успішно розводять осетрів, які дають взірцеву чорну ікру. Є з десяток фермерів, які мають власні товарні марки і виробляють якісний продукт в достатній кількості – для своїх потреб. Є і кілька компаній які легалізують браконьєрську ікру.

«На ринку «Столичний» в Києві взагалі пропонують тільки китайську чорну ікру (вирощену на комбікормах) та браконьєрську, – розповів «Агравері» Олександр Корх, власник осетрової ферми на Вінниччині, де виробляють чорну ікру під ТМ «UKRAINIAN CAVIAR BERRY». – Люди хочуть купувати подешевше, але якість запропонованого – сумнівна. На жаль, українським споживачам на ринку «Столичний» розповідають про «дикого дагестанського осетра» і люди цьому вірять, хоча в природі такої риби немає. Подібні історії відбуваються на «Бесарабці» і Володимирському ринку. Це три найбільших торгових точки в Києві, де продають чорну ікру. Але на ринках немає серйозних перевірок і покупцю можуть продати що завгодно!

Олександр Корх і Ольга Юрковська. фото: facebook Ukrainian Caviar Berry

Наприклад, в Росії за браконьєрську ікру садять в тюрму – особисто я знаю браконьєра який отримав 10 років позбавлення волі, з конфіскацією майна. А в Україні браконьєрам тільки вручають повістки за порушення закону… Нелегально добутої ікри не так багато, осередки її торгівлі – у Вилковому, Бердянську, Херсоні.

Заради чорної ікри браконьєри вбивають рибу, але вона могла б забезпечувати дорогим делікатесом багато років! На своїй аквафермі ми отримуємо ікру «доїнням» – завдяки цій технології риба може давати ікру 30 років! Як то кажуть: «Ми не вбиваємо корову заради склянки молока».

На «UKRAINIAN CAVIAR BERRY» ікру здобувають методом доїння. Задля того, щоб точно знати, на якому етапі дозрівання знаходиться ікра та коли її можна отримувати, робиться УЗД кожній рибині. фото: facebook Ukrainian Caviar Berry

У господарстві вирощують російського осетра з азовської популяції (в Україні такої риби мало) і бестера – це гібрид білуги. Російський осетер і білуга дають ікру раз в два роки, гібриди та інші види риб – кожного року. Найкрупніша ікра – білуги, але її в Україні фактично немає, окрім браконьєрської. А ту, яку видають за білужжю – це ікра або гібридів або інших видів риб.

«Колись керівник одного польського господарства, де випускають 28 тонн ікри в рік, розповів мені що на українському ринку за рік продають 8 тонн чорної ікри, з яких 6 тонн – це браконьєрська та китайська ікра (китайської більше, бо її простіше купити). Отже, загальне виробництво чорної ікри в Україні – 2 тони на рік, за спостереженням поляків, – пояснює Олександр Корх. – Здебільшого чорну ікру купують люди які живуть або колись жили біля моря. Хто пробував ікру отриману браконьєрським засобом – мають сформовану пристрасть до такого продукту, але в світі «дикої» ікри немає. Мешканці континентальної частини України, як правило, не мають звички до цього делікатесу».

фото: facebook Ukrainian Caviar Berry

Олександр Корх згадує історію, коли один з трейдерів запропонував вирощену у господарстві ікру продати не в гарних німецьких баночках (в яких  реалізують цей продукт під ТМ «UKRAINIAN CAVIAR BERRY»), а в звичайній трьохлітровій банці – щоб презентувати її одному з олігархів під виглядом браконьєрської ікри з Азова. Більшість споживачів хочуть отримати «дикий» продукт, тому що, на їх погляд, це «найсправжня чорна ікра».

«В принципі, людям подобається океанічний присмак, – розповідає Олександр Корх. – На смак чорної ікри в першу чергу впливає чистота води і якість кормів. Наприклад, якщо акваферма знаходиться в південній  частині Києва, треба розуміти, що все що скидається в Дніпро – накопичується в рибі.

В аквакультурі є кілька способів вирощування риби – в невеликих басейнах з замкнутим водопостачанням (там кормлять тільки комбікормом – потрібне його повне поїдання), в ставках, де водообмін слабкий (щоб велика риба дала ікру, вона повинна проплисти майже 1000 км, в басейнах, зрозуміло, це не можливо).

Кожна риба “Ukrainian Caviar Berry” має паспорт. Унікальний чіп допомагає стежити за її ростом, а на етапі вирощування малька контролювати правильність генетики для створення здорового потомства. фото: facebook Ukrainian Caviar Berry

Але дуже важливо щоб вода на аквафермі була проточною. Тому вже понад 15 років ми вирощуємо свою рибу на водосховищі – в сітках. Отже риба має проточну воду і натуральні корми – ті, які їсть в природі: ми закуповуємо в рік 40 тонн хамси, тюльки, рапанів, креветок, доставляємо корм з Азова в рефрижераторах».

Чорна ікра – найдорожчий продукт аквакультури. Якщо, грубо кажучи,   собівартість китайської ікри (без 15% мита) – 420 доларів за кг, то в господарстві Олександра Коха опт коштує 900-1000 доларів за кг (продукцію реалізують через власний сайт, в кількох відомих віномаркетах). В США така сама ікра російського осетра вартує 3,5 тисячі доларів за кг, у Франції – 5 тисяч євро за кг.

«Якщо у чорної ікри гарна якість, то в Україні продавати її сенсу немає, – каже Олександр Кох. – Треба отримувати європейські документи і реалізовувати свою продукцію за кордоном. Я теж з часом планую виходити на експорт, хоча у нашому господарстві поки немає великих об’ємів продукції. А в Україні люди здебільшого будуть їсти не українську, а дешевшу китайську ікру».

фото: facebook Ukrainian Caviar Berry


Джерело https://agravery.com

Відповісти

Ваш email не публікується