Карпатськими плаями у пошуках справжньої овечої бриндзі – SEEDS
Українські Карпати вражають, надихають і годують. Грибами годують, ягодами, а ще славнозвісною гуцульською бриндзою та бриндзею. Це не синоніми і аж ніяк не особливості тутешньої вимови. Бриндза і бриндзя – абсолютно різні продукти, які виробляють в Карпатах вже не перше сторіччя. Віднедавна про них почув і ввесь великий світ. Гуцульська овеча бриндзя та Гуцульська коров’яча бриндза отримали статус географічних зазначень, повідомляє SEEDS.
Аби українці (і не українці) змогли оцінити їх неповторний смак і побачити на власні очі прадавній процес приготування бриндзи, в Україні започаткували унікальний культурно-туристичний маршрут «Гуцульські сирні плаї».
«Головна мета нашого проєкту і нашої діяльності тут, яка почалась ще у 2017 році – це збереження та популяризація такого ремесла, як високогірне випасання худоби: овець, корів, а також розвиток навколо цих ремесел зеленого екологічного туризму», – розповів керівник проєкту «Гуцульські сирні плаї*» Тарас Антонюк.
* «Плай» — так у Карпатах називають гірську стежку.
«У Франції є «Дорога сирів Савойї» на основі якої ми будували модель нашого маршруту. Це французькі Альпи – один з найпопулярніших гірськолижних регіонів в Європі. Влітку він зайнятий переважно туристами, які приїжджають туди подивитись на сири з географічними зазначеннями», – додає Тарас Антонюк.
Робота над проєктом «Гуцульські сирні плаї» розпочалась одразу після того, як сири Гуцульська овеча бриндзя та Гуцульська коров’яча бриндза отримали статус географічних зазначень. Реалізують цей проєкт організації-управителі цих географічних зазначень: Асоціація виробників традиційних карпатських високогірних сирів (м. Рахів) та Асоціація карпатських ватагів (с. Верховина).
«Гуцульські сирні плаї» – це локації, які об’єднують два регіони: Закарпатську та Івано-Франківську область. Загалом до культурно-туристичного маршруту планують залучити щонайменше 15 локацій.
Однак відвідувати абсолютно всі місця «сирної стежки» Карпат не обов’язково, кажуть творці проєкту. Можна долучитись до окремих подорожей у вибраному регіоні. Організатори Плаїв прагнуть аби туристи отримали якомога більше інформації про локації маршруту і могли самостійно планувати їх відвідування.
Полонина не на полонині
«Гуцульські сирні плаї» – це не тільки подорожі гірськими стежками. До проєкту долучилися чимало тутешніх музеїв. Один з провідних – Музей гуцульської бриндзі у Рахові.
Музей доволі молодий і невеличкий. Однак його надсучасному обладнанню можуть позаздрити навіть деякі столичні зібрання. Завдяки окулярам доповненої реальності гості можуть потрапити на полонини не покидаючи приміщення музею.
І це не єдина з музейних фішок. Кожен відвідувач може надіслати собі, рідні чи друзям спеціальну листівку на згадку про музей бриндзі у Рахові. Справжню, паперову.
«Роза вітрів» на Лисій горі
Поряд з містечком на висоті 1070 метрів розташована одна з найдивовижніших локацій сирного маршруту – Лиса гора. З неї видно чи не всі найвищі вершини українських Карпат. І Говерлу, звісно, видно. Через сильний вітер, який тут змінює напрямок частіше, ніж наші синоптики переписують свої прогнози, полонина отримала назву «Роза вітрів».
Нині на Лисій горі справжнє Велике будівництво (не путайте з капітальним ремонтом на автошляхах України). Тут зводять однойменний відпочинковий комплекс. Наступного року він вже працюватиме на повну туристичну силу.
Ще донедавна на Лисій горі були і огорожа, і вівці, але восени їх віддали до основної отари на сусідній полонині. Поки овець небагато, лише 15, однак наступного року їх планують докуповувати і навіть залишати зимувати.
«Зробимо кошару. Сіно заготовили – корма є. Вода є, електроенергія є. Ми тут будем. І їх (вівці – ред.) не варто кудись переганяти на зиму. Взимку у нас тут буде гірськолижний підйомник. Тут люди будуть цілу зиму кататися. Це буде одна з туристичних локацій», – розповідає Василь Небела, заступник голови Асоціації виробників традиційних карпатських високогірних сирів.
Всього на Рахівщині тільки 4 полонинські господарства є сертифікованими виробниками Гуцульської овечої бриндзі. Традиція виробництва сирів має за плечима не одне століття і дійшла до нашого часу практично без змін.
Вівці випасаються високо в горах Карпат, на полонинах, котрі розташовані на висоті понад сімсот метрів над рівнем моря.
Восени овець вже не доять, і бриндзі не роблять, але побачити отару кошлатих можна досі. Не тільки побачити, а й розпитати одного з тутешніх вівчарів, як то бути вівчарем в Карпатах.
Познайомились. Вівчаря звати Павло Лазарчук. Вівчарить з 12 років. Вівчарем був ще його дід. Павло випасає одну з шести рахівських отар в якій бігає ще й четверо його власних овечок. Більше, каже, не має можливості тримати, позаяк мешкає сам.
«Хто як може – стільки і тримає. Бували і такі вівчарі, котрі овець не мали, а вівчарили своє в житті», – розповідає пан Павло.
Бути вівчарем – справа не проста. Встають вівчарі вдосвіта, годині о п’ятій, доять овець і виганяють пастись. Повертаються тільки надвечір, годині о дев’ятій. Щодня вівчарі з отарою долають щонайменше 10 км. І все то не рівненьким полем. Важко. Однак роботу свою Павло Лазарчук любить і називає не інакше, як покликанням.
Кожна локація – не просто туристичний об’єкт
«Гуцульські сирні плаї» – це спільні стандарти якості, як у виробництві продукції, так і у наданні туристичних послуг. Це те, що нас об’єднує. До цих стандартів відноситься і так зване еco-friendly (господарювання на основі екологічних принципів сталого розвитку).
Наші локації – не просто туристичні об’єкти. Наші локації – це місця, де традиції живуть зараз. Це місця, де можна прожити реальну історію це місця, де ви будете бажаним гостем», – розповідає керівник проєкту «Гуцульські сирні плаї» Тарас Антонюк.
«Значна частина наших полонинських господарств знаходиться у безпосередній близькості до промаркованих туристичних стежок. Ми хочемо, щоб полонини стали для туристів не тільки віконцем у світ традицій сироваріння, а також і базовими таборами, місцями для відпочинку, поповнення запасів і так далі», – додає експерт.
Проєкт «Гуцульські сирні плаї» реалізується в межах партнерської програми «Культура. Туризм. Регіони» Українського культурного фонду та Державного агентства розвитку туризму.
Людмила КАЛИТА для SEEDS