В Україні сортова картопля стає непотрібною – AgroNews

Квітень на Івано-Франківщині не тішить погодою. Дощить ледь не через день, уночі температура повітря опускається майже до нульової позначки. Навчені минулим роком, коли приморозки знищили вже закущені площі з картоплею, господарі не поспішають її садити. Про це повідомляє Голос України, пише agronews.ua.

Немає належного збуту

Та й особливого ентузіазму немає. Для споживання треба небагато. А вирощувати на продаж нині зиску немає. Обабіч доріг цієї пори продавці з горами сіток на узбіччях — звична картина. За добірну бульбу просять по 9—10 гривень за кіло, та радо відпускають і по 8. Головне — продати, адже скоро буде молода. Її в низинних районах Прикарпаття заклали ще в лютому — хто в теплицях, а то й у полі під агроволокном. Конкурувати складно і з молодою, бо завозять до області масово.

«Немає належного збуту ні на товарну картоплю, ні на дрібну, — розповідає мешканець села Семаківці Чернелицької територіальної громади колишнього Городенківського району Володимир Пахульський — Звичне господарювання в селах вироджується. На тисячне населення Семаківців — кілька десятків корів. Молодь роз’їхалася, а коло худоби треба ходити — чистити в стайнях, випасати на толоках, заготовляти корми. Старі не дають собі ради. Не тримають тепер масово свиней та навіть свійської птиці. Не всім до снаги заплатити за курчат по 30 грн, доглядати, щоб доросли до кондиції. Легше купити вигодувані на хімії стегенця. Звідти й немає попиту на дрібну картоплю. Он, вивіз на перегній, бо нікому не знадобилася. Сусіди свою не знають куди подіти. У місті, може, комусь би й така здалася, та щоб доставити — більше витрат, ніж користі».

Володимир Пахульський донедавна займався великою дослідницькою працею. Пройшов високі науки в Кам’янець-Подільському сільськогосподарському інституті, працював майже двадцять років головою колгоспу в селі Губин на Тернопільщині, що неподалік Семаківців, за Дністром. Опісля додався досвід у сільському господарюванні Португалії. Повернувся на рідну землю — та й узявся ґаздувати на повну.

На присадибі — десятки різновидів квітів, кущів смородини, малини та інших ягід, великий сад. Донедавна було й 32 сорти картоплі. Брав насіння з Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України (НААНУ). Зелений гай, Вернісаж, Забава та інші, експериментував, котра краще покаже себе в умовах благодатного придністровського клімату.

Португальські сорти привіз, що не проростають у погребі. Мав рекордисток, із бульбами понад кілограм кожна. Пагони доводилося підв’язувати, бо росли до півтора метра. Те все висаджував різними ділянками, позначав ряди, збирав урожай окремо до ящиків. Делікатна марудна робота. Та виявилося, що попиту на насіння немає.

«Товарну картоплю продавав восени по 3 грн за кіло, а за насіннєву не хочуть дати й по 3,5 грн. А я брав супереліту. Приміром, Пікассо, із наполовину білими та рожевими бульбами. Цей сорт не зводиться, не схрещується, як-от Американка, що виведена 160 років тому. Правдивого її насіння вже й не знайти. Хіба що гібриди», — додає господар.

Кому то тепер цікаво — дослідництво, хіба що для пенсіонера… Площі під картоплею зменшив до шести соток, залишив чотири сорти. Приміром, Скарбницю: смачна, скороспіла, не вражається хворобами, із білою м’якоттю.

«Тепер ґазди відходять від науково обґрунтованих технологій: не дотримуються рекомендованих відстаней у міжряддях, замість 70 см — 55, чим зменшують зону живлення, — стверджує Пахульський. — Міркують — що більше корчів на площу, то краще».

Між бульбами в рядках треба не менше 20 см, щоб коріння мало де розростатися. Важливо не підрізати його при обробці площі.

«Ось уже восьмий рік не використовую на своїх полях хімії. Приміром, до кожної ямки з бульбою кладу заготовлений із рослинних відходів перегній, зверху — жменьку деревного попелу. Картоплю взагалі не сапаю, рихлю дисками три-чотири рази і нагортаю землю на кущі, аби бульби пускали додаткове коріння, — акцентує співрозмовник. — Мотоблок власної конструкції змайстрував, щоб полегшити роботу».

Володимир Пахульський каже, що в селах переходять на вирощування скороспілки. Однак ранні сорти водянисті, не мають належного смаку. Колись копали бараболю у вересні-жовтні, а тепер у липні треба збирати, бо дозріла, і бадилля всихає. Бульби в підвалах від тривалого зберігання зморщуються, бо там немає належної вологості, а ще сильно проростають, то доводиться обламувати великі бруньки (вічка), і вже гірший старт для росту. Тож свою насіннєву картоплю восени прикопує в землі. Десь у лютому дістає, набирає до сіток і виставляє в освітленому сонцем приміщенні, щоб зеленіла. А з потеплінням виносить на подвір’я. У бульбах тоді утворюється корисний для насіння соланін.

«Картопля на Івано-Франківщині стала непопулярною для масового вирощування, то й не вникають у тонкощі технології. Та все ж краще садити не тільки врожайні сорти, а зважати на якість бульби», — підсумовує Володимир Пахульський.

На базарах прикарпатська — десь на задвірках

Колись, за Союзу, картопля була другим хлібом. Кілька мішків бараболі в погребі та бочка квашених огірків — на всю зиму вистачало. Головне — нагодувати сім’ю, та ще й дешево. Не до смаколиків якихось. То й сорти були товарного напряму: приміром, Темп, Невський, Слов’янка, бо ставили завдання більше виростити, а на смакові якості зважали менше.

У небагатих дев’яностих роках минулого століття картопля стала ще популярнішою. Масово взялися за городництво навіть містяни. Утім, було то неважко. Приміром, працівникам підприємства зв’язку в Городенці, що зорганізувалися в сільськогосподарський кооператив «Соняшник», навесні культивували всю площу загалом, нарізали рядки. Люди посадили, загорнули вручну або трактором — та й чекали, поки зійде. Так само гамузом усім підгорнули, опісля викопали та ще й допомогли з доставкою врожаю та осінньою оранкою.

За тодішнього повального дефіциту та безгрошів’я вирощуванням картоплі займалися інженери й медики, педагоги та управлінці з держустанов. А в селах за кожну сотку землі йшли неабиякі суперечки. Садили бульбу для підгодівлі корів, свиней та свійської птиці. То й дрібна бульба не пропадала. Хто не тримав живності, міг вигідно її збути іншим. Заготівельники брали її не гірше, ніж столову.

Для збільшення врожаїв треба було відповідних сортів. У селі Стрільчі Городенківського району колись був відомий на всю область насіннєвий радгосп «Зоря». Діяла дослідна ділянка Інституту картоплярства. Тут вирощували насіння в пробірках, далі — у численних теплицях і вже опісля — на ділянках відкритого ґрунту.

Коли навесні в господарстві перебирали картоплю перед садінням, йти працювати туди вважалося за честь. Адже дозволяли взяти відбраковану бульбу для власних потреб. Так вдавалося оновити домашню бараболю, адже з часом сорти вироджуються.

Нині землі, які держава виділяла для наукових випробувань, розпайовані. Війна за них була запекла й тягнулася кілька років. Нарешті колишні працівники отримали земельні наділи, які тепер переважно здають в оренду місцевому фермерському господарству.

Прикарпатська державна дослідна станція обробляє в Стрільчі кілька гектарів землі.

«Працюємо на ентузіазмі, — розповідає науковий співробітник станції Василь Петрина. — Належного фінансування на дослідницьку роботу немає. Централізовано отримали супереліту картоплі для розведення в наших ґрунтах. Відвели під бульбу 80 соток, на решті торік вирощували сою, щоб виживати. Теплиці збережені. Щоб задіяти приміщення, треба перекрити їх склом, обгородити, забезпечити опалення, освітлення, воду. Та картоплярство відмирає, насіннєвої бульби нікому не треба».

Василь Петрина стверджує, що нині важко збувати навіть столову картоплю. Зі Стрільча завезли до Івано-Франківська фурою 15 тонн, розмістили в різних магазинах, то за два тижні не спродали ще. Немає попиту й на насіннєву, яку пропонують по 8 грн за кіло. Мають 16 районованих сортів. Проте важко витримати конкуренцію на ринках, де торгують дешевшою завізною бульбою.

На базарах Івано-Франківщини цієї пори картопля і справді на вибір — як для споживання, так і для садіння. Сорти різні: Беллароза, Слов’янка, Санте, Американка… З-поміж звичних реалізують польський сорт Тайфун, хоч табличка вказує на волинське походження бараболі. Продавці стверджують, що беруть бульбу на гуртовому ринку Шувар у Львові. Насіннєву продають навіть по 6,5 грн за кіло. Як тут конкурувати місцевим виробникам, котрі просять дорожче?

Бульба любить бути в перині

Картопля любить бути в перині: аби давала врожаї, треба її добре доглядати, наголошує Василь Петрина. Температура ґрунту наприкінці квітня цьогоріч ще надто низька для садіння, бо треба понад 10 градусів тепла. Бульби в холодній землі обростають хворобами, а не розвиваються. Надто, якщо важкий чорнозем, що довго зберігає вологу. Зверху наче суха кірочка, а культиватор при обробці витягає грудку — глевку, мов пластилін. Саджалка хіба що толочить.

Цілком оптимально садити картоплю в травні. Бо для нормального розвитку рослинам треба 90 днів. Далі ріст бульб припиняється, вони можуть у землі хворіти, чорніти. Шкірка начебто гарна, а всередині вражені. Тож зі збиранням не потрібно зволікати. Насіннєву, після витримування в затінку протягом двох тижнів, для кращого зберігання можна прикопати в землі.

Нагадаємо, що в Україні на ринках з’явилася молода картопля по 100 грн за кг.

 


Джерело https://agronews.ua

Відповісти

Ваш email не публікується