Стало відомо чому українські аграрії охолонули до овочів «борщового набору» – Seeds

Майже всі ключові компоненти борщу можна вирощувати дешево, а продавати дорого, адже вони відповідають сучасним критеріям суперфудів. Українці ж настільки всього цього не оцінили, що навіть періодично не можуть забезпечити власний ринок, пише Андрій Ярмак, економіст інвестиційного департаменту Продовольчої і сільськогосподарської організації ООН (ФАО), в своєму блозі на ZN.UA.

«Відразу скажу, що я вже багато років не їм м’яса, тому говоритиму лише про овочеві компоненти борщу. Та щоб зрозуміти, чому українські аграрії охололи до «борщу», або борщового набору, варто поглянути на ситуацію в контексті.

Традиційно борщовий набір овочів в Україні вирощували невеликі виробники. І хоча Держстат вважає їх «населенням» чи «господарствами населення», насправді це справжні підприємці, або, краще сказати, фермери, бо вони живуть саме з цього. Багато хто з них, до речі, має щорічно виручку в кілька мільйонів гривень, — і все це, як правило, суцільна готівка.

Традиційно більшість із них не хотіли оформлювати жодних відносин із державою, адже продукція чудово продавалася й за готівку, тому Держстат їх і не бачив. Тож ніхто достеменно не знає, скільки насправді Україна вирощує бурячків, моркви, капусти та цибулі, хоч є професійні аналітичні компанії, які не безоплатно роблять непогані оцінки таких цифр», – пише Андрій Ярмак.

«Періодично до невеликих долучалися порівняно великі виробники. Особливо активними завжди були середні невеликі та середні «зерновики», які в роки, коли капуста навесні виявлялася дуже дорогою, приходили до мене з геніальною ідеєю «зрубати капусти». Аргумент був залізний: собівартість 20 копійок, оптова ціна 5 грн за кілограм — рентабельність майже 1000% і особливих інвестицій не потрібно!

Що цікаво, вони старалися зробити одразу 200 га, а були й такі, що хотіли тисячу. Звичайно, що завдяки таким охочим до легкої наживи, оптові ціни, які становили, наприклад, 5 грн/кг, наступного року легко перетворювалися на 0 грн/кг. Адже капусту, яка в таких обсягах нікому не була потрібна, просто викидали десятками тисяч тонн в яри, бо цивілізована утилізація ще й коштувала грошей. Страждали і страждають від таких цінових гойдалок, звичайно, всі, а не тільки бажаючі швидко збагатитися.

Однак найбільше від таких коливань страждають системні великі виробники овочів, які платять податки й інвестували в інфраструктуру: крапельний полив (від 1–2 тис. дол. на га), спеціалізовану техніку (від 50 тис. дол. за одиницю, а її треба чимало), сховище (від 20 тис. дол. у розрахунку на гектар овочів, враховуючи високу врожайність) тощо», – додає економіст.

«Поступово додався ще один фактор — розвиток мережевої торгівлі, що призвело до масового закриття базарів. І тут одразу на структуру виробництва почав впливати чинник ПДВ. Усі ці малі виробники, які не платили жодних податків, щоб потрапити до мереж, мали відразу «скинути» 20% від ціни або й надалі продавати через ринки за готівку. Але ж ринків ставало дедалі менше.

Відповідно, дрібний сегмент виробників овочів, який давав до 80%, а то й більше виробництва, почав втрачати позиції. Але чому ж при цьому не розвивався великий професійний сегмент виробників «борщу»?! І тут стає справді цікаво.

Про цінові гойдалки я сказав: коли один рік маєш суперприбуток, а потім втрачаєш усе. Для системного бізнесу та ще й за умови дорогих грошей це дуже важко», – пише Андрій Ярмак.

«Другий фактор — це експорт. Оскільки був шанс зірвати куш в один рік із трьох, не вкладаючись в якість, ніхто в ту якість і не вкладався. Адже інвестиція в доробку — це не просто поставити лінію сортування. Для того щоб та лінія не виплюнула всієї твоєї моркви чи цибулі як суцільного браку виробництва, багатьом потрібно було повністю оновити ґрунтообробну техніку, переосмислити підходи до захисту рослин, змінити підходи до збирання, а можливо, навіть і обновити сорти. Отже, змінити всі підходи — це дуже складно.

До чого тут експорт? А до того, що для системного експорту потрібна лише якісна продукція. А її банально немає. От і зараз ціни на цибулю з липня 2020 року в Україні тримаються на найнижчому в світі рівні, а експорт не може врятувати ситуацію, бо якісної продукції, яку захотіли б купити за будь-якою ціною іноземні компанії, практично немає. Так, нині ми експортуємо цибулю, але теж за мінімальною ціною, і йде вона не в супермаркети і навіть не на базари, а на переробку», – каже експерт.

«Отже, без якості ми не зможемо позбутися цих цінових гойдалок і не зможемо працювати на системний експорт. І я зараз не говорю про те, що для експорту потрібно ще й системно займатися маркетингом. Це наступний крок, до якого наші виробники також не готові. Адже їм ще й бажано буде якось навчитися кооперуватися між собою, адже що більший обсяг якісної продукції, то кращі умови можуть запропонувати покупці.

Додам до цього фактор втрати найпривабливішого ринку збуту для борщових овочів, яким були нині окуповані території Донбасу та АР Крим. Саме там продавалися традиційно найбільші обсяги за найвищими цінами.

І будь-який український виробник, добре розуміючи всі ці шалені ризики і складнощі, скаже: «А навіщо мені цей стрес?!». Саме так вони й зробили — майже всі в міру великі та середні професійні виробники овочів за останні роки відмовилися від вирощування овочів борщового набору, перейшовши на зернові, соняшник, сою, ріпак та інші більш передбачувані і легші у виробництві культури.

Додам ще один фактор — інвестиційна привабливість країни. Україна є найменш економічно вільною країною в Європі. Саме тому ми не тільки не залучаємо іноземних інвесторів, а й своїх регулярно втрачаємо. Якби в агробізнесі України була справжня конкуренція, то на ринку знайшлася б ніша для кожного», – переконаний Андрій Ярмак.

Джерело https://www.seeds.org.ua

Відповісти

Ваш email не публікується