Аграрій на Херсонщині отримує прибуток з продажу рисового лушпиння — SuperAgronom.com

Віктор Булюк, директор сімейного підприємства «Булюк» налаштував конвеєрне виробництво брикетів на основі рисового лушпиння, яке досі вважав непотребом та викидував. Сьогодні альтернативне джерело палива розкуповують краще, ніж добірне зерно.

Про це пише Голос України.

У селі Приморському, Скадовського району Херсонщини, сімейне підприємство «Булюк» щороку отримувало зі своїх «чеків» понад чотири тисячі тонн рису-сирцю. Переробляючи його на крупу, майже 700 тонн лушпиння з року в рік відправляли на смітник — воно навіть на органічні добрива не підходило.

Та ось аграрії почали експериментувати з альтернативними видами палива, і директор підприємства Віктор Булюк не пошкодував 900 тисяч гривень на нову сучасну лінію з виробництва брикетів на основі рисового лушпиння. Їх теплотворність значно менша, ніж у вугільних чи деревних, але й ціна майже втричі нижча — півтори тисячі гривень за тонну. Тому покупців на вчорашнє сміття не тільки не бракує: його розкуповують швидше, ніж, власне, рисову крупу!

 

«Брикетами з рисового лушпиння опалюємо адміністративну будівлю підприємства. Аби у приміщенні на два поверхи і площею понад триста квадратних метрів було тепло й затишно, на час холодів вистачає п’ятнадцять тонн такого палива. Все інше в нас охоче розбирають мешканці Приморського (не всі вони користуються газовим опаленням) та сусідніх сіл. Тож витрати на лінію з виробництва брикетів окупилися за якихось три роки. Маємо змогу і безоплатно надавати по три центнери брикетів на сезон для обігріву хат одиноких стареньких у Приморському», — розповідає директор сімейного підприємства Віктор Булюк.

 

Утім, на рисовому лушпинні аграрії зупинятися не збираються. Вони опанували також технологію виготовлення паливних брикетів із лушпиння сої. Їх теплотворність виявилася вищою, тож і ціна сягнула 2,5 тисячі гривень за тонну. Такі брикети теж розбирають, наче гарячі пиріжки: адже в степовому Скадовському районі своїх запасів лісу на дрова практично немає, а вугілля, завезене за тридев’ять земель, надто дороге. Тож «дрова» з лушпиння виявилися дуже доречними.