Українські пасічниці об’єдналися у фундацію і навчилися успішно долати головні виклики бджолярства – Seeds
Бджільництво – це фізично важка справа, однак українські бджолярки успішно впоралися з цим викликом і продовжують розвивати свою улюблену справу. Про це йшлося під час онлайн-зустрічі «Жінки в медовому секторі», яку організував днями Український проект бізнес-розвитку плодоовочівництва, пише SEEDS.
Про історію створення молодої української Фундації жінок пасічниць розповіла її співзасновниця Леонора Адамчук.
«Наша організація є досить молода. 8 жовтня у цьому році виповнився тільки рік від офіційної реєстрації. Ми малочисельна організація, нас лише 32 особи. Однак ми є потужні.
Серед нас є один доктор наук і 5 кандидатів наук. Загалом у нас 9 осіб, які займаються наукою і освітою саме в галузі бджільництва.
Також серед нас 20 осіб – це практикуючі, досвідчені пасічниці. Є серед нас 10 осіб, які займаються переробкою продукції бджільництва. Ще 13 осіб займаються апітерапією і досить таки вузько. Ми розвиваємось у різних напрямках.
У нас є представниці майже з усіх регіонів. На жаль, з Західної України поки що немає нікого», – розповіла Леонора Адамчук.
«Пасічництво – дуже важка праця для жінки, в зв’язку з цим є деякі особливості жіночого пасічництва. По-перше, це у більшості випадків стаціонарна пасіка. Друга особливість у тому, що жінки дуже ретельно підходять до вибору системи вуликів.
Це повинен бути або лежак – він не потребує маніпуляцій з корпусами. Або ж це має бути корпусна система, однак на зменшену рамку. Але навіть це є важким.
В більшості випадків, якщо жінка займається бджільництвом сама, то в неї пасіка невелика. І вона спрямована не на отримання великої кількості товарного меду, а саме на вузьку спеціалізацію – переробку у різні апіпродукти, або вироби з продуктів бджільництва», – додає співзасновниця Фундації жінок пасічниць.
Зважаючи на те, що пасіка – здебільшого чоловіча справа, позаяк важка праця вимагає багато фізичних сил, жінок-пасічниць значно менше. Але вони успішно навчилися вирішувати будь-які складнощі, чи не найголовніше серед яких – відкачування меду.
«Насьогодні членкині нашої фундації користуються автоматичними чи напівавтоматичними медогонками, яка дозволяє автоматично перевертати рамки. Одна з членкинь має радіальну медогонку – там взагалі відсутній процес перевертання.
Найпримітивніше обладнання, яке може полегшити працю – це електроножі, розпечатувальні столи. Деякі користуються спеціальними візками, «апіліфтами» для перевезення важких вантажів по пасіці: вуликів чи ємностей», – зазначає Леонора Адамчук.