Китай – потужний бізнес-партнер чи загроза для України

Товарообіг агропродукцією між Україною і Китаєм за І півріччя 2020 року сягнув $2,7 млрд. А експорт – $2,4 млрд (основними експортними позиціями були кукурудза, соняшниковий шрот і соняшникова олія). AgroPolit.com з’ясовував роль України в китайських стратегічних торговельних планах.

Китайська модель економіки передбачає активне втручання держави в економічні процеси, зокрема прямі та непрямі субсидії окремим підприємствам і цілим галузям, що призводить до спотворення цін і надлишкових потужностей на світовому ринку. Таких висновків дійшли аналітики Федерального об’єднання німецької промисловості (BDI).

Наприклад, за їхнім ствердженням, ділові кола Німеччини кардинально змінили погляд на Китай і економічну співпрацю з ним у 2019 році. Захоплення з приводу перспектив величезного ринку КНР і припливу китайських інвестицій в європейську економіку поступилися місцем серйозному занепокоєнню через наростання глобальної експансії, керованої з Пекіну. І це все на тлі конфлікту інтересів між США та Китаєм.

Офіційний Пекін створює власну політичну, економічну і суспільну модель, «одночасно впливаючи завдяки своїй зростаючої економічної могутності на інші ринки, а також на міжнародний економічний порядок», вказує BDI. Представники організації приходять до ключового висновку: між китайською моделлю «економіки з сильним державним впливом» і «ліберальними ринковими економіками» почалася «конкуренція систем».

Стратегічний документ формулює понад 50 рекомендацій для політиків Європи. Вони поділяються на чотири центральні пропозиції: посилення конкурентоспроможності в Європі; сильний і єдиний ЄС; ефективні інструменти для захисту ринкового економічного порядку; тісніша міжнародна комунікація з партнерами-однодумцями. Водночас вони наголошують, що діалог і тісна співпраця з Китаєм є бажаними, а економічне партнерство продовжує залишатися важливим пріоритетом.

І тут на сцені з’являється Україна зі своїми інтересами, можливостями та прерогативами.

“Перед Китаєм стоїть проблема – це дефіцит продовольства у найближчі 10-15 років. Вони повністю вичерпали внутрішні ресурси для нарощування виробництва продовольства. Китаю стратегічно важливо знайти гарантоване джерело надходження харчової продукції. Україна – одна з країн, де вони можуть це зробити. Нині для них зайти в аграрний сектор України – одне з ключових завдань і тема, якою вони готові активно перейматися. Є чимало прикладів роботи на цьому напрямку, як і питань – відкритих і закритих (деякі з них не обговорюються відкрито на політичному рівні, як-то, наприклад, питання ринку землі тощо).

Але нам варто готуватися до того, щоб мати контроль над ситуацією в таких питаннях, адже нарощування інвестицій, наприклад, в аграрну галузь, буде підштовхувати до пошуку важелів впливу на формування української політики”, – пояснює один із мотивів китайської сторони депутат Верховної Ради України VIII скликання, голова Ради підприємців при Кабінеті міністрів України, президент Української аграрної конфедерації (УАК) Леонід Козаченко.

Важливим акцентом у співпраці між Китаєм та Україною, на думку Леоніда Козаченка, є розвиток логістичних проєктів, однак варто звертати увагу на деталі та умови.

“Розвиток логістичних напрямків для України – дуже важливе питання. Це важливо не тільки для розвитку АПК, а й інших секторів економіки. Тут варто пам’ятати і про морський, і про річковий транспорт, залізничний транспорт і автошляхи, будівництво автобанів, розвиток інфраструктури вздовж річок. Це і логістичний хаб, який вони хочуть робити в Одеській області (біля гирла Дунаю). Тож, якщо кошти на розвиток цих програм отримають українські компанії – це непогано для нас, якщо ж кінцевими бенефіціарами будуть китайські компанії, треба дуже уважно вивчати умови й обережно підходити до залучення таких організацій в економічне життя України”, – заявив Леонід Козаченко.

Та чи все так добре і безхмарно у співпраці між Україною та Китаєм, чи не вийде так, що завдяки цьому проекту Китай в обмін на свої пільгові кредити (а не прямі інвестиції!) отримає участь своїх компаній в реалізації інфраструктурних проектів, за допомогою яких експортуватиме свою ж продукцію?

“Ми повинні чітко розуміти – це інвестиції чи спроба поглинання окремих секторів і сегментів виробництва? Наприклад, я не можу сказати, що сьогодні присутність Китаю аж занадто велика у сільському господарстві, але той факт, що Китай має потужний інвестиційний ресурс – про це відомо вже давно. Ніхто не відміняв їхній стратегічний напрямок «Єдиний пояс, єдиний шлях». Вони створили приблизно 4 роки тому «Азійський банк розвитку», де 66 провідних країн світу стали учасниками і долучилися до фінансування цієї структури. Банк власними силами сформував капітал у розмірі $4 млрд, плюс ще $4 млрд додали оці 66 країн.

Тобто було залучено $8 млрд на 10 років для інвестування програми з довгострокового кредитування в межах програми «Єдиний пояс, єдиний шлях». Правда, вже 2 роки з цих 10 пройшли. Програма має свої часові рамки. Але якщо частина цих коштів через інвестиції прийде в Україну, якщо вони будуть вкладені в інфраструктуру (наприклад, проєкт, який уже обговорювався: будівництво швидкісного залізничного полотна Одеса–Київ–Львів–Варшава–Берлін) – це буде дуже добре для України. Адже він дозволить зв’язати південні регіони України із західним світом, хоча сам проєкт є частиною довготривалої стратегії Китаю», – коментує для AgroPolit.com перспективи генеральний директор організації «Українська аграрна конфедерація» (УАК) Павло Коваль.За його словами, на даному етапі Китай, ведучи свою політику економічної експансії, не порушує будь-які закони міжнародного права, своєї країни чи тієї, куди вони заводять капітал. Однак це не означає, що Україні нічого не загрожує.

Якщо Україна буде об’єктом, а не суб’єктом геополітичної гри, якщо ми консервуватимемо сировинну економіку – нас усі будуть використовувати як територію, куди можна завести кошти й отримати за рахунок інвестицій політичний вплив. Ми відчуваємо на собі подібний тиск з боку інших країн, то чому Китаю цього не зробити також? Україна цікава для КНР і з точки зору аграрного виробництва, і з точки зору логістичних можливостей та розбудови інфраструктури. І це все складові великої зовнішньої політики. На жаль, сьогодні досить високі шанси того, що в Україні може бути реалізований найгірший для нас сценарій”, – припускає можливий розвиток подій Павло Коваль.

Важливим маркером у відносинах між Україною та Китаєм можуть стати умови, на яких представники Пекіну заходять на український ринок.

«З одного боку, нам потрібно мати інвестиції з Китаю. Але одна справа, якщо ми отримуємо кошти, наприклад, на розвиток аграрної галузі через українські компанії, в які Китай інвестує, але суб’єктом господарювання чи кінцевим бенефіціаром залишається українська сторона. І зовсім інше, якщо в Україну заходять китайські бенефіціари й інвестують в аграрну галузь – тут треба бути дуже уважними і контролювати кожен крок», – впевнений Леонід Козаченко.

За його словами, те що вони прагнутимуть усіма силами реалізувати цю стратегію, підтверджує досвід низки країн, які вже пройшли через це.

“Наприклад, Китай витратив в Африці величезні кошти та час, але невизначеність, відсутність конституційного ладу в африканських країнах все-таки не дали їм взяти повністю ситуацію під свій контроль. І хоча вони втратили там багато коштів і часу, але фактично не отримали бажаного. Тому, такі країни, як наша, як Казахстан, частково — Монголія (попри те, що там бракує умов для ефективного ведення сільгоспдіяльності) цікавлять Китай. У Казахстані, як і в Монголії, проблеми з перспективами розвитку сільгоспдіяльності, адже через кліматичні зміни там висихають озера й річки, але Китай все одно вкладає туди чималі кошти”, – наводить приклади Леонід Козаченко.

За його словами, дуже багато грошей Китай вклав в російські регіони за Уралом (фактично викупивши там землю через асимільованих китайців). Ще після розпаду СРСР там почалася китайська експансія і, станом на сьогодні, чималий відсоток населення навіть розмовляє китайською, хоча і залишається з громадянством РФ.

«Тож Україні потрібно уважно вивчити досвід інших країн. З одного боку, нам не варто боятися використовувати китайські кошти, якщо вони йдуть на розвиток українських компаній (розбудова інфраструктури, зведення терміналів, тощо), а з іншого – потрібно дуже обережно ставитися до спроб державних і приватних китайських компаній зайти на український ринок», – попереджає Леонід Козаченко.

ІЦ УАК за матеріалами AgroPolit