У аграріїв Херсонщини згас інтерес до нуту – Seeds
Постійні посухи змусили аграріїв півдня України шукати нові культури, які дають гарні врожаї та можуть витримувати тривале бездощів’я. Три роки тому у “фаворитах” був нут – родич нашого гороху, який вирощують від Африки до Америки.
Насіння високопродуктивних сортів нуту коштувало до 50 тисяч гривень за тонну, проте його все одно не вистачало – закуповували навіть в Ізраїлю та США. Однак сезон збирання врожаю-2020 показав, що інтерес до “новачка” у хліборобів Таврії практично згас.
За даними Департаменту розвитку сільського господарства та зрошення Херсонської облдержадміністрації, нут на невеликих площах минулої весни висіяли всього чотири сільськогосподарські підприємства під Херсоном, а також у Каховському і Бериславському районах краю. Врожайність складає від 10 центнерів з гектару на богарі, до 15 ц/га на зрошенні, що хліборобів не задовольняє.
“Десять центнерів з гектару – це не врожай”, – каже директор державного підприємства “Дослідне господарство “Асканійське” Віктор Найдьонов, який успішно виростив нут на експериментальному майданчику у двадцять гектарів.
“За дотримання агротехнологій, нут в умовах Херсонщини може давати такі ж гарні врожаї, як і на своїй “батьківщини”. Ми в цьому переконалися на власному досвіді, оскільки вирощуємо цю культуру ще з 2017 року. І знаємо, що попит на неї в світі стабільно високий.
Скажімо, в тій же Туреччині нут другий за розповсюдженістю після пшениці. З нього варять супи, готують другі страви, навіть солодощі. Та внутрішній попит на нут в Україні ще не сформувався, а його експорт супроводжується низкою складнощів”, – зазначає директор Інституту зрошуваного землеробства (Херсон), член президії Національної академії аграрних наук України Раїса Вожегова.
Якби ціна трималася на тих же 50 тисячах гривень за тонну, фінансова “віддача” дала б можливість заробити. Але закупівельні ціни на нут цьогоріч впали до 12-20 тисяч гривень за тонну, а це – мізер.
Нут – експортноорієнтована культура. Посередницькі фірми, котрі купують його для вивезення за кордон, орієнтуються на судові партії – від тисячі тонн.
Виробники ж, котрі відводять під нут усього по кілька десятків гектарів, оперують партіями у сто-двісті тонн. Закуповувати його потроху у різних районах, нагромаджуючи потім у сховищах, і нести при цьому значні логістичні витрати комерсанти не готові.