Парламентарям варто фокусуватись не на зниженні ПДВ на агропродукцію, а на запобіганні зловживань з цим податком – думка
Законопроєктом №3656 пропонується зменшити ставку ПДВ з 20% до 14% на переважну більшість аграрної продукції. Але це погана ідея, адже варто більше фокусуватись не на ставках ПДВ, а на вдосконаленні системи адміністрування та запобіганні зловживань із ПДВ. В цьому і полягає основний корінь проблем із вищеназваним податком, вважає професор Київської школи економіки Олег Нів’євський.
Як роз’яснює фахівець на своїй сторінці у соцмережі Facebook, законопроєктом №3656 пропонується встановити знижену ставку податку на додану вартість (на рівні 14%) на проміжне споживання в АПК, а саме по операціях з постачання на митній території України та ввезення на митну територію України окремих видів сільськогосподарської продукції за такими товарними позиціями згідно з УКТ ЗЕД: 0102 (велика рогата худоба, жива); 0103 (свині, живі), 0401 (в частині молока незбираного), 1001 (Пшениця), 1002 (Жито), 1003 (Ячмiнь), 1004 (Овес), 1005 (Кукурудза), 1201 (Соєвi боби), 1204 00 (Насiння льону), 1205 (Насiння свирiпи та ріпаку), 1206 00 (Насiння соняшнику), 1207 (Насiння та плоди iнших олiйних культур), 1212 91 (цукрові буряки)
“На що потрібно орієнтуватись при аналізі даної ініціативи?
Система з однією ставкою ПДВ – еталон, на який потрібно орієнтуватись. Незважаючи, на різноманітність ставок ПДВ в світі та ЄС, зокрема, консенсусна думка серед науковців та практиків полягає у тому, що для максимізації національного добробуту краще використовувати єдину для всіх товарів і послуг ставку ПДВ. Диференціація ставок ПДВ призводить до зниження національного добробуту, за інших однакових умов”,- зазначає професор Київської школи економіки.
При цьому він зазначає, що з його точки зору, позитивних елементів даної ініціативи народних депутатів порівнянно із теперішньою ситуацією, нажаль, немає.
Водночас, ініціатори законопроєкту очікують, що «прийняття зазначеного Закону сприятиме підтримці сільгосптоваровиробництва в Україні, залученню інвестицій, оновленню основних фондів підприємств, підвищенню конкурентоспроможності вітчизняного сільського господарства, ліквідації поширених схем ухилення від оподаткування, захисту від необґрунтованого податкового навантаження на операції з постачання або продажу сільськогосподарської продукції, а також виведенню значної частини економіки з тіні. Саме на цьому наголошується у пояснювальній записці до законопроєкту.
Проте, на думку Олега Нів’євського “це не так” і законопроєкт має негативні елементи. Зокрема:
1. Боротьба не з причинами. Пояснювальна записка законопроекту, нажаль, погано структурована і не дає чіткого розуміння мети даної ініціативи. В записці згадуються «зростання сум податкових зобов’язань з ПДВ», «оптимізації податкових зобов’язань – «скрутки», «тінізація» і тд. Тобто можна зробити припущення, що основною проблемою для авторів законопроекту є саме недосконале адміністрування ПДВ, зловживання, а не ставки самого податку. В Україні податкове адміністрування ПДВ (а не ставки ПДВ) — доволі слабка ланка, яка створює суттєве навантаження на бізнес (документообіг, перевірки тощо). Потрібно в першу чергу працювати над покращенням системи адміністрування та контролю ПДВ, а не над ускладненням системи диференційованими ставками ПДВ. Від того, що ставка ПДВ буде 14%, а не 20%, мотивація до зловживань не зменшується – вона є або її нема, в цьому питанні важко знайти лінійну залежність.
2. Ускладнення адміністрування ПДВ і, відповідно, збільшення можливостей для зловживань та маніпуляцій із ПДВ. Збільшення кількості ставок ПДВ автоматично означає додаткове навантаження на систему адміністрування та контролю ПДВ. Відповідно, різноманітність ставок ПДВ автоматично означає розширення простору для маніпуляцій та махінацій з ПДВ. Наприклад, махінації із кодами товарів, щоб можна було побільше їх реалізувати за заниженою ставкою і, таким чином, зменшити своє податкове навантаження, – це дуже добре задокументована практика по всьому світу і абсолютно нема причини думати, що це не відбуватиметься в Україні.
3. Перерозподіл сум ПДВ до відшкодування від переробників/трейдерів до сільгоспвиробників. Ініціатори законопроєкту стверджують в пояснювальній записці, що «Бюджет отримає суттєві переваги», маючи на увазі (напевне), що зменшаться суми відшкодування ПДВ трейдерам при експорті, проте в цьому є великі сумніви. Справа в тому, що знижена ставка ПДВ запроваджується фактично на етапі проміжного споживання, оскільки перерахована в законопроєкті продукція напряму не споживається. Вона реалізується або трейдерам (з метою подальшого експорту) або переробникам, які після переробки реалізують її далі по ланцюжку поставок до кінцевого споживача або ж експортують. Якщо розглядати весь ланцюжок поставок агропродовольчої продукції, то з точки зору державного бюджету, концептуально суми ПДВ до відшкодування лише перерозподіляються вище по ланцюжку постачання. Наприклад, безумовно, за ставки ПДВ 14% на зернові, трейдери при експорті будуть декларувати менші суми ПДВ до відшкодування. Проте ПДВ зобовязання автоматично також зменшаться на етапі реалізації агропродукції сільгосппідприємствами, оскільки ставка ПДВ при закупці матеріально-технічних ресурсів сільгоспвиробниками не змінюється і залишається на рівні 20%. Іншими словами, бюджет «економить» ПДВ на стадії експорту, але недоотримує на рівні фармінгу, – стадії першої реалізації аграрної продукції.
4. Нерівномірне податкове навантаження між секторами економіки та Держбюджет. Якщо знижується ставка ПДВ для одного сектору економіки (навіть на етапі проміжного споживання), то, відповідно, Держбюджет України недотримуватиме певних надходжень, і Уряд автоматично шукатиме додаткові джерела надходження в інших секторах для балансування бюджету (в тому числі і за рахунок зовнішніх запозичень). Таким чином, якщо одним секторам дають податкове послаблення, то для інших це автоматично означає посилення, що в цілому негативно відбивається на розвитку всієї економіки.
Знижена ставка ПДВ, на думку Олега Нів’євського, на проміжне споживання в АПК України виглядає як спроба вирішити важливу проблему зовсім не тими, що потрібно, інструментами. Це призведе до зниження добробуту, податкових надходжень та збільшення простору для зловживань із ПДВ. Натомість, варто більше фокусуватись не на ставках ПДВ, а безпосередньо на вдосконаленні системи адміністрування і запобігання зловживань із ПДВ.