Прибуток від вирощування соняшнику не повністю капіталізується у вартості землі – думка
Класична теорія говорить про те, що генерований землею прибуток (рента) капіталізується у цінах на землю. Цей прибуток виникає за рахунок родючості грунту та цін на продукцію. Очевидно, що земля, пристосована для вирощування більш прибуткових сільськогосподарських культур, буде коштувати більше. Проте нюанс полягає в тому, що надмірна прибутковість окремих культур не є стабільною в часі, оскільки виробники завжди відповідають на високі ціни розширенням посівних площ. Тому на довгому часовому горизонті прибутковість різних культур є більш-менш однаковою.
Таку думку висловив фахівець Київської школи економіки Павло Мартишев на своїй сторінці у соцмережі Facebook.
Він зазначив, що український ринок є дещо унікальним у цьому сенсі, оскільки протягом останніх років рентабельність виробництва соняшнику стабільно перевищувала відповідний показник для інших зернових і олійних. Це пов’язано з активним попитом з боку переробного сектору, потужності якого більші за валовий врожай.
Причиною цього, на думку фахівця, стало мито на експорт соняшникового насіння, прийняте у 1999 році для стимуляції розвитку олієжирового комплексу. До речі, одним з наслідків цього є активне лобіювання експортних обмежень інших олійних (згадуємо «соєві правки»). Внаслідок «роздуття» переробних потужностей площі під соняшником перевищили екологічно допустиму частку у сівозміні (13%) та досягли 21% посівних площ. Але і цього рівня виробництва недостатньо для падіння внутрішніх цін на насіння. Перспективи імпорту насіння залишаються сумнівними, оскільки інші країни не мають таких дешевих ресурсів (родюча земля і праця), їх виробничі витрати значно вищі. Іншими словами, світові ціни на соняшник є високими лише для українських аграріїв і не мотивують іноземних фермерів нарощувати виробництво
“Використовуючи просторову модель Дарбіна і дані 323 адміністративних районів України з 2004 по 2015 рік, ми показали, що теорія Рікардо працює в реаліях вітчизняного ринку оренди землі, але з певними обмеженнями. Для порівняння ми взяли дві культури – соняшник і озиму пшеницю. Враховуючи, що прибуток на гектар для соняшника у два рази більший, то збільшення його врожайності на 1 центнер має в два рази вищий ефект на ціну оренди землі, ніж відповідне зростання врожайності пшениці. При цьому якість грунту і клімат були зафіксовані в моделі, отже, вимірюваний вплив врожайності був обумовлений різною прибутковістю культур, а не природними факторами. Можна сказати, що врожайність соняшнику визначає верхню межу альтернативних витрат (opportunity costs) користування землею, а отже, і ціну на оренду”,- зазначив Павло Мартишев.
Ще одним результатом за словами фахівця стало те, що додатковий прибуток від вирощування соняшнику не повністю капіталізується у вартості землі. Отже, аграрії завжди будуть мати стимул вирощувати соняшник, платячи занижену ціну оренди і отримуючи великі прибутки. Іронічно, що дана культура є найбільш рентабельною і водночас дуже виснажливою для грунту. Тому збільшення площ під нею може прискорити деградацію земельних ресурсів.
“У цьому контексті запуск ринку землі є необхідною, але недостатньою умовою для рятування українських чорноземів. Велика частина виробників буде продовжувати орендувати землю і отримувати надприбутки за рахунок зниження родючості грунту. Важливим кроком також є посилення законодавчого регулювання сівозмін. Відмітимо, що відповідні нормативи вже були затверджені Кабміном у 2010 році, але вони мають здебільшого рекомендаційний характер.
Більш суворий державний контроль за дотриманням оптимальних сівозмін може викликати певний опір з боку аграріїв. З іншої сторони, сучасні гібриди соняшнику дозволяють отримувати врожайність 4-5 т/га (2,6 т/га зараз). Це означає, що навіть дотримуючись норми 13% у сівозміні можна наростити валовий врожай до рівня, який задовольнить потреби переробного сектору. Подібна тристороння win-win стратегія між аграріями, переробниками та власниками землі влаштує всіх”,- впевнений Павло Мартишев.