Вона – науковець. Правила життя Ірини Бровко, директора з науки та виробництва «БІОНОРМА»

Жінки відіграють важливу і вирішальну роль у розвитку сільського господарства та суміжних галузей. Характер та ступінь їх зайнятості сильно відрізняються від регіону до регіону, але незалежно від цих варіацій жінки все активніше беруть участь у різних видах сільскогосподарської діяльності.

Жінка в агро – це не берегиня і не виключно технічний робітник. Вона хороший фахівець на будь-якій ланці і успішно конкурує з чоловіками, в тому числі на керівних посадах. Кілька досліджень доводять, що компанії різних сфер, в яких керівні посади займають жінки, отримають більший прибуток. На жаль, ці твердження не є аксіомою для всіх. Третина населення України проживає в сільській місцевості, 53% з них – жінки. Але частка жінок, які очолюють сімейне фермерське господарство, складає всього 10%. Лише третина кооперативів, які отримали державну підтримку за державними програмами, очолюється жінками. В багатьох галузях зарплати жінок нижчі за зарплати чоловіків, які виконують такі самі роботи. І це не суто українська проблема – згідно з глобальним дослідженням Corteva Agriscience, проведеного в 17 країнах на п’яти континентах, 72% опитаних жінок, які працюють в агро, сказали, що в цій сфері для повного досягнення рівності статей будуть потрібні десятиліття.

Разом з компанією Corteva Agriscience, яка входить до найкращих компанії України за показником гендерної рівності та є провідником цієї теми в сільському господарстві на глобальному рівні, Agravery.com реалізує проект “ВОНА ЗБАГАЧУЄ ЖИТТЯ”, де ми розповідаємо про жінок, які працюють в різних професіях в агросекторі, як вони сприймають свою професію та як досягають успіху всупереч стереотипам.

Читайте також: Вона – агроном. Правила життя Галини Радзіцької, категорійного менеджера Corteva Agriscience

Ірина Бровко, директор з науки та виробництва групи компаній «БІОНОРМА». Закінчила біологічний факультет КНУ ім. Т. Г. Шевченка за спеціальністю мікробіологія, в 2017 році захистила дисертацію за фахом екологія, автор понад 60 наукових публікації. На початку своєї кар’єри працювала в науково-дослідних установах Національної академії наук України та Національної академії аграрних наук де пройшла шлях від інженера до завідувача лабораторією, з 2018 року працює в групі компаній «БІОНОРМА». 

В науковому середовищі, як правило, причина дискримінації – брак освіти, коли недостатньо кваліфіковану людину легко осадити і вказати на її місце. Дискримінація за статтю рідкість, скоріше за віком. До того часто це дискримінація жінок жінками. Я починала працювати в колективі де 90 % колег були значно старшими, так вік жінки за п’ятдесят вважався молодим, тому на думку двадцятирічних студентів загалом зважали не часто. Однак наше покоління студентів,  різко відрізнялось від студентів їх часів. І тому старші колеги, зважаючи на свій життєвий досвід, часто могли бути не толерантними та занадто критичними по відношенню до молодших, що могло проявлятись як у наукових питаннях, так і в питаннях зовнішності, світогляду тощо.

Для мене сільська місцевість, сільське господарство, а згодом і агробізнес ніколи не були не привабливими, не цікавими, убогими та нещасними. Я виросла в дуже  сучасному заможному селі, в якому на ті часи було розвинуте як рослинництво, так і тваринництво. Було овочівництво, великі сади. Працівники усіх ланок від звичайних до керівництва гарно заробляли. Господарство мало на той час чудове технічне оснащення, нову техніку, в тому числі і іноземних виробників. З дитинства мене оточували доглянуті поля, чисті показові ферми, та загалом атмосфера такого ідеального сільського господарства.

Мене завжди заворожував масштаб праці – посівна, жнива, свято обжинків, всюди точились розмови та обговорення скільки та яких культур було посіяно, скільки зібрано хліба, а також всі з нетерпінням чекали районну газету, в якій зазвичай друкували рейтинг господарств за результатами кампанії по збору урожаю. І дуже часто моє село знаходилось в числі перших. Однак сфера моїх інтересів, ще у ті часи була набагато ширша, тому й рішення про вступ до аграрного вузу прийняте не було.

Іншою пристрастю з дитинства була для мене наука, свій відбиток наклало мабуть те, що мій тато лікар, тому саме науці, що правда спочатку медицині, я і хотіла присвятити своє життя,  вдома була велика бібліотека, я з дитинства багато читала, багато чим цікавилась, так було в школі, продовжилось в університеті, і у роки  роботи в науково-дослідних установах. Для мене не було роздоріжжя – що обрати? Я з останніх класів знала, що це буде біологія. Єдиний вибір, це вибір  спеціалізації в самій мікробіології. Багато кого вабила медична мікробіологія, я ж відкрила для себе світ ґрунтових мікроорганізмів і вирішила вивчати саме ці об’єкти. Мене заворожувала грунтова біота, цикли перетворення елементів, все, що відбувається в грунті, – це  була просто магія.

Ми всі доктори філософських наук і я розумію, чому біологію віднесли до філософії. Тут все не так просто, є про що думати, багато факторів, все постійно змінюється, і шлях до істини надзвичайно цікавий та захопливий. Я вже понад 10 років займаюся створенням інокулянтів – це препарати симбіотичних азотофіксуючих бактерій для бобових. Симбіоз складний багато ступеневий процес, який залежить в однаковій мірі від двох партнерів. Рослина має виконати свою частину угоди, бактерії свою і лише потім буде успішний результат їх взаємодії. Всі бачать лише зовнішні прояви, і лише науковці розуміють як це відбувається, на рівні біохімічних сигналів, обміну ними між учасниками симбіозу,  саме в такі моменти відчуваєш справжній захват.

Просто займатися наукою класно, навчатись в аспірантурі було захопливо, це творчий процес, коли ти плануєш експерименти, проводиш їх, оцінюєш результати і поступово вимальовується картинка твоєї майбутньої роботи. Однак, на жаль, в наших академічних установах часто траплялись випадки, коли аспіранти мають довго і довго заслуговувати авторитет доводити, що ти чогось вартуєш, і якщо молода людина не має достатньо сміливості відстояти свою думку, в силу тих чи інших обставин або рис  характеру, то часто вона приречена на тривалий і складний шлях до омріяного вченого звання. Приблизно так було і в мене. До певного часу я не була надто смілива та активна, я спокійно працювала над дисертаційною роботою, чекала коли прийде моя черга, коли мене помітять. В якийсь період захоплення аграрною сферою повернулось, я почала спостерігати за розвитком аграрних компаній, почала цікавитись питаннями у сфері управління персоналу, і почала задумуватись чи у правильному напрямку я рухаюсь.

Потрібно було  просто вийти із зони комфорту. Лише поза зоною комфорту людини починають відбуватись речі, що рухають тебе вперед. На певному етапі свого життя я зрозуміла, що те чим займаюсь зараз не приносить того задоволення, що є ровесники, які досягли багато більших успіхів, крім того були мрії і бажання, певні матеріальні речі, які не могла задовольнити моя робота. Тому я прийняла з одного боку тяжке, однак ефективне рішення, майже кардинально змінити сферу своєї діяльності, поклавши в шухляду всі свої попередні доробки та почала рухатись в іншому напрямку. Так тісніше поріднилась з агро. На даний момент я повністю задоволена тим своїм рішенням та вважаю, що в мене все вийшло, а по переду нові горизонти та звершення.

На мою думку не має різниці між жінкою-вченим та чоловіком-вченим, є вчений-дослідник, якому потрібна наука, який хоче зрозуміти суть того чи іншого явища, дійти до істини та зрозуміти природу речей. Однак у науковій спільноті звичайно зустрічаються, як більш сумлінні, так і менш старанні науковці, в однаковій мірі як серед жінок, так і серед чоловіків.

Чому мало жінок-вчених, Нобелівських лауреатів? Це залежить мабуть від багатьох явищ, історичних, культурних, соціальних тощо. Є в світі багато країн в яких жінки не є надто самостійними, а залежать від слова батька, чоловіка, є країни в яких призначення жінки доглядати за сім’єю і так далі. В минулому навіть в розвинутих країнах значний період часу панувало не рівноправ’я між жінками та чоловіками, тому думаю разом це все і по впливало на таку статистику.

Я завжди відчувала підтримку своїх рідних у прагненні до науки.  З малечку мої батьки заохочували мене до читання книг, в школі підтримували мої прагнення до пізнання нового, сприяли мені у бажанні займатись тим чи іншим предметом додатково, схвалювали всі мої рішення стосовно навчання, та завжди пишались мною. Це надихало та дуже додавало впевненості у собі.

Я – фахівець у науковій сфері, а новим захоплення є управління персоналом, управління проектами, побудовою системного бізнесу.  Мені надзвичайно цікаво поєднувати наукову роботу та бізнес, робити ці сфери взаємовигідними одна для одної, а також підвищувати ефективність таких систем.

Державна наука в нашій країні може і повинна бути,  звичайно на даному етапі потрібна реформа, зміни та переорієнтація на найкращі світові наукові практики. Необхідно вдихнути так би мовити життя в більшість академічних наукових установ, важливо звернути увагу на підготовку майбутніх науковців, ще зі студентських лав, а також підтримувати молодих науковців, що саме знаходяться на шляху свого становлення. Також, важливим є розвивати систему менторів та наставників, для того, щоб не втратити вже існуючі знання та досвід, та передати їх наступним поколінням науковців.